Archives

ТЕМА 3. Аналіз ресурсозабезпечення

ТЕМА 3. Аналіз ресурсозабезпечення підприємства та оцінка ефективності використання його ресурсів

 

        

Тема 3.1. Аналіз земельних ресурсів

3.1. Аналіз земельних ресурсів

3.1.1. Аналіз використання земельних ресурсів

3.1.2. Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь.    Резерви їх підвищення.

3.1.3.  Аналіз галузевої структури (спеціалізації) підприємства.

3.1.4. Аналіз інтенсивності виробництва.

 

3.1.1. Аналіз використання земельних ресурсів

Земля — основний і незамінний ресурс сільськогосподарського виробництва, один з найважливіших складових ресурсного потенціалу аграрного формування, який, крім землі, включає трудові ресурси, основні та оборотні засоби (основний і оборотний капітал). Наявний ресурсний потенціал, якісні його параметри та раціональне поєднання в процесі господарської діяльності є вихідною передумовою виробництва конкурентоспроможної продукції. Аналіз і покликаний дати інформацію для обґрунтування управлінських рішень з погляду того, які виробничі ресурси потрібно придбати (залучити, побудувати тощо), щоб разом з наявними досягти від їх використання максимального ефекту, не завдаючи шкоди навколишньому природному середовищу, поліпшуючи умови праці та життя людей. Зауважимо, що земельна площа є базовим ресурсом, а саме він визначає формування інших ресурсів.

Загальна земельна площа України становить 60,36 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн. га, або 69,4% усієї території країни.

Раціональне використання землі для України було, є і буде однією з найважливіших народногосподарських завдань, стрижневим питанням її незалежності і добробуту. Тому актуальним є питання меліорації земель, охорони їх від ерозії, недопущення необґрунтованого відведення земель для несільськогосподарського виробництва тощо. Організація використання земель повинна бути такою, щоб темпи приросту врожайності сільськогосподарських культур і збільшення валового виробництва продукції значно випереджали б темпи скорочення сільськогосподарських угідь (ріллі) на одного жителя. Така необхідність підсилюється і тим, то сільськогосподарська продукція для України повинна бути одним із напрямів експорту (надходження валюти). Отже, раціональне використання землі є однією із складових загальної системи заходів щодо високоефективного ведення господарства, а аналіз використання — однією з  найважливіших ланок всієї економіко-аналітичної роботи.

Завдання аналізу полягає в тому, щоб всемірно сприяти найповнішому і найефективнішому використанню земельних угідь при постійному нарощуванні природної родючості й недопущенні шкоди навколишньому середовищу. Розроблені за результатами аналізу рекомендації мають забезпечувати повне й високоефективне використання усіх угідь незалежно від призначення і рівня їх освоєння.

Найважливіші складові аналізу використання земельних угідь такі: визначення їх структури та шляхів її поліпшення; вивчення ступеня використання орних земель і обґрунтування їх розширення (скорочення), наявності науково обґрунтованих сівозмін і рівня їх освоєння; визначення технологічної, економічної, екологічної та соціальної ефективності використання земель і можливостей її підвищення.

Основними джерелами інформації для аналізу землекористування складу, структури і використання земельних угідь є: Земельний кодекс та інші нормативні документи про землекористування; Земельно-кадастрова книга підприємства, господарства, організації, установи; картографічні документи (ґрунтові карти, картограми, паспорт поля тощо); виробничі програми у галузі рослинництва та її виконання, перелік заходів щодо поліпшення земельних угідь та ін. Крім того, використовують статистичну звітність, дані бухгалтерського, оперативно-технічного, зокрема агрономічного обліку.

Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві основні групи — сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості ґрунтів. Співвідношення угідь визначає спеціалізацію підприємства і його виробничий напрям. Зараз триває процес переведення (трансформації) частини несільськогосподарських угідь у сільськогосподарські. Поряд з цим і часто навіть у ширших масштабах певна частина угідь сільськогосподарського призначення відводиться під забудову міст, житла, промислових і культурно-побутових об’єктів, доріг, створення (розширення, відновлення) державних заповідних зон, природних заказників, виводиться з господарського обороту внаслідок ерозійних процесів та невмілого господарювання. При відсутності належного контролю це може призвести до абсолютного і відносного (з розрахунку на одного жителя) зменшення продуктивних угідь.

Тому при аналізі структури земельних ресурсів необхідно вивчити зміни у співвідношенні угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін, що дасть змогу не допустити або обмежити використання сільськогосподарських угідь, насамперед їх інтенсивної частини, для потреб, безпосередньо не пов’язаних з вирощуванням сільськогосподарських культур. Якщо ж таке явище мало місце, треба виявити його причини та розробити заходи щодо недопущення подібного у майбутньому. Важливе місце відводиться аналізу обґрунтування проектів організації території (особливо при створенні фермерських господарств), розміщення будівель, споруд тощо, тобто, як і в інших випадках, аналіз використання земельних ресурсів повинен мати чітко виражену профілактичну спрямованість. Аналіз повинен закінчуватися обґрунтуванням найефективнішої трансформації угідь відповідно до природних умов, перспективної стратегії розвитку підприємства.

У сучасних умовах досить активно змінюється структура землекористування, що зумовлено проведенням в Україні земельної реформи, яка передбачає зміну земельних відносин, а саме створення умов для раціонального використання та охорони земель. Головним напрямом земельної реформи повинне стати перетворення працівників села у власників землі, засобів виробництва та результатів своєї праці незалежно від конкретних умов.

Найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь мають сільськогосподарські угіддя, які можна об’єднати у дві основні групи: інтенсивні (орні землі, багаторічні насадження, поліпшені сіножаті, культурні пасовища) та екстенсивні (малоцінні луки і пасовища). Завдання полягає в тому, щоб у процесі господарської діяльності забезпечити зростання площ інтенсивних земель за рахунок екстенсивних і якнайефективніше використовувати всі угіддя.

Таблиця 3.1.1.

Структура земельних угідь.

Види угідь Базисний минулий звітний Відхилення звітного року до базисного
га % Га % га % га %
Загальна земельна площа 3100 100 3156 100 3156 100 +56 100
в т. ч. сільськогоспо-дарські угіддя 2780 89,7 2803 88,8 2803 88,8 +23 41
З них:

  • Рілля;
  • Пасовища;
  • Багаторічні насадження.
276416

-

89,20,5

-

278716

-

88,30,5

-

278716

-

88,30,5

-

+23-

-

Несільськогоспо-дарські угіддя 320 10,3 353 11,2 353 11,2 +33 59
З них:

  • Площа лісу;
  • Інші угіддя.
-320 -10,3 -353 -11,2 353 11,2 +33

З таблиці 3.1.1.  видно, що загальна земельна площа збільшилась на 56 га. Це говорить про те, що при реформуванні, частина працюючих сусіднього села зі своїми земельними паями приєдналися до земельних угідь аналізованого підприємства. Площа сільськогосподарських угідь в звітному році становила 2803 га, тобто на 23 га більше, ніж у базисному році.

В структурі земельної площі сільськогосподарські угіддя займають 88,8%, в тому числі рілля 88,3%; питома вага несільськогосподарських угідь – 11,2%.

                При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують такі показники:

  1. Рівень освоєння земель – відношення сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі          2803 : 3156 х 100% = 88,8%;
  2. Рівень розораності – відношення площ ріллі до сільськогосподарських угідь   2787 : 2803 = 99,4%;
  3. Рівень розораності орних земель – відношенням площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів     2787 : 2787
  4. Процент посівної площі від площі землі в обробітку – відношенням площі посіву до ріллі  2754 : 2787 = 98,8%;
  5. Питома вага природних кормових угідь в площі сільськогосподарських угідь  16 : 2803 = 0,6%.

В переважній більшості сільськогосподарських підприємств зони лісостепу рівень освоєння земель становить 80 – 85 %, а розораність сільськогосподарських угідь – 85 – 90 %, і майже всі орні землі були розорані (тобто залежні були відсутні).

Ці показники тривалий час вважалися бажаними, оптимальними. Але з переходом до ринкових відносин економісти стали порівнювати ці показники з розораністю в західних фермерів, і виявилось, що на Заході майже половина площ не розорюється, не засівається, а зайнята природними кормовими угіддями. Це робиться з метою захисту ґрунтів від водної, вітрової ерозії, але в них засіяний гектар дає не менше 50 – 60 ц зернових.

Зусилля землекористувачів повинні спрямовуватись на поліпшення сільськогосподарських угідь, без чого неможливо підвищити їх продуктивність. Це стосується не тільки малоцінних, екстенсивних угідь, а й орних земель. Добиваються цього внесенням підвищених норм добрив, особливо органічних, вапнуванням, гіпсуванням, застосуванням прогресивних способів обробітку грунту та іншими заходами. Тому в процесі аналізу визначають питому вагу поліпшених земель у загальній площі і стан контролю за здійсненням заходів щодо поліпшення угідь за строками, обсягом, вартістю, якістю, а також економічною і екологічною ефективністю.

Найефективнішим видом земельних угідь є рілля, від правильного використання якої залежать результати сільськогосподарського виробництва і соціальний розвиток підприємства. Значну питому вагу в структурі ріллі займають площі посіву сільськогосподарських культур, які аналізують в різних варіантах: в розрізі всіх сільськогосподарських культур, всередині кожної групи сільськогосподарських культур, по групах сільськогосподарських культур (зернові, технічні, картопля і овочі, сіяні кормові).

На відміну від показника загальної площі посівів, структура їх є рухомішим фактором. Як правило, вона не залишається постійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємства, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефективніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, використовуючи такі показники: для товарних культур – урожайність, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності.

Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінюється внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву. За умови систематичного підвищення врожайності, поліпшення якості продукції і при стабільному попиті і цінах, підприємства можуть підвищувати економічну ефективність культур та використання землі. Для одержання об’єктивних даних згадані показники беруть у середньому за 3 – 5 років. Проте, слід постійно враховувати кон’юнктуру ринку, яка досить динамічна, особливо на плодоовочеву продукцію.

Економічну ефективність кормових культур оцінюють за показниками: вихід кормових одиниць перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посіву, їх собівартість та затрати праці на виробництво відповідної одиниці корму.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окремих культур дає можливість поліпшити структуру посівних площ.

 

3.1.2. Аналіз ефективності використання

сільськогосподарських угідь. Резерви їх підвищення.

Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів застосовується система узагальнюючих, індивідуальних і допоміжних показників.

Узагальнюючі показникице вартість виробленої продукції (у тому числі рослинництва), вихід кормових одиниць, розмір прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь (по 100-бальній кадастровій оцінці).

Індивідуальні показникице врожайність культур, вихід продукції в кормових одиницях з 1 га окремих угідь, обсяг виробництва молока, м’яса на 100 га порівняльних сільгоспугідь. Порівняльна (кадастрова) площа визначається множенням площі кожного виду угідь на бал ґрунту і діленням отриманого результату на 100.

Допоміжні показникице собівартість продукції, фондомісткість, трудомісткість, прибутковість 1 га землі, окупність витрат (відношення вартості продукції, отриманої з 1 га, до середніх витрат на 1 га).

У процесі аналізу спочатку вивчається динаміка перерахованих показників, виконання плану по їхньому рівні, проводиться міжгосподарський порівняльний аналіз (табл.). Потім виявляють фактори і резерви підвищення ефективності використання земельних ресурсів.

В результаті аналізу даних таблиці 3.1.2., можна зробити висновок, що у звітному році показники ефективності використання землі покращились. Про це свідчать плюсові відхилення по всіх показниках. Аналізоване господарство навіть у порівнянні з передовим господарством району має кращі показники. Так, прибуток на 100 га сільськогосподарських угідь більший на 1,2 тис. грн. та виробництво молока є більшим на 59,2 ц в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Всі інші показники є дещо нижчими, тому необхідно використати всі можливі резерви для підвищення ефективності використання землі.


Таблиця 3.1.2.

Показники ефективності використання землі

Показник Аналізоване господарство Передове господарст-во району Відхилення(+; -)
Базисний рік Звітній рік Звітного року до базисного Звітного року до пе-редового господар.
Вихід на 100га сільськогосподарських угідь, тис. грн.:
• валової продукції 142,5 162,7 164,4 +20,2 -1,7
• товарної продукції 107,9 128,9 131,9 +21,0 -3,0
• прибутку 11,6 15,8 14,6 +4,2 +1,2
Врожайність, ц/га:
• зернових культур 32,5 37,1 38,0 +4,6 -0,9
Виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь, ц:
• молока 468,0 479,7 420,5 +11,7 +59,2
• м’яса 48,4 69,1 75,0 +20,7 -5,9

 

Одним з найважливіших факторів підвищення ефективності використання земель є розширене відтворення родючості ґрунту. Науці і практиці відомі засоби швидкого (регулювання вологості ґрунтів, внесення швидкодіючих мінеральних добрив, її розпушування) і довгострокового впливу на ґрунт (систематичне збагачення ґрунту органічними добривами, вапнування кислих ґрунтів, меліорація земель, що мають несприятливі природні властивості).

Головне джерело поповнення гумусу в ґрунті – органічні добрива і поживні залишки. При внесенні тільки мінеральних добрив без органічних вміст гумусу в ґрунті знижується щорічно. Для підтримки в ґрунті оптимальної концентрації гумусу варто щорічно вносити не менш 13—15 т органічних добрив на 1 га ріллі. Для забезпечення позитивного балансу гумусу (0,01% у рік) необхідно щорічно вносити по 20 т/га органічних добрив, у тому числі в травопільних сівозмінах — 10—12, плодозмінних — 14—18, просапних – 70—80 т.

Для підтримки позитивного балансу гумусу необхідно розширювати посіви багаторічних трав, сидератів, покривних і пожнивних культур. Після оранки багаторічних трав вміст гумусу в орному шарі підвищується на 0,2—0,3%. Продуктивність земель за рахунок посіву сидеральних культур у сполученні з внесенням гною підвищується на 18—20%. Сидерати збагачують ґрунт легкорозчинними органічними речовинами, є діючим засобом боротьби з бур’янами і шкідниками рослин. Цьому сприяють також чисті пари, при використанні яких врожайність зернових культур збільшується на 20—30%.

Істотним фактором підвищення продуктивності земель є регулювання водного режиму: відвід фільтраційних вод у вологі роки і зрошення в посушливу пору. Меліорація – невід’ємний і могутній засіб підвищення стійкості і продуктивності землеробства.

Важливою умовою охорони і раціонального використання землі є система заходів щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії: мінімальна і безвідвальна обробка ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни з стрічковим розміщенням посівів і парів.

Одним з факторів підвищення продуктивності земель є боротьба з переущільненням ґрунтів. Під впливом важких колісних тракторів, збиральної і транспортної техніки рівень ущільнення значної частини орних земель перевищує оптимальний. У таких умовах коренева система рослин слабко функціонує, у результаті чого погіршується їхня життєдіяльність, підвищується засміченість полів, що приводить до значного недобору врожаю. Ущільнення земель зменшується при використанні більш легкої техніки, широкозахватних ґрунтообробних  машин. Необхідно також через кожні 3-4 роки рихлити ґрунт на глибину 50—80 див. без обороту шару.

Великий вплив на підвищення продуктивності земель робить боротьба з бур’янами і шкідниками сільськогосподарських культур. По оцінці фахівців, потенційні втрати врожаю з цієї причини складають до 35%. Основні способи захисту рослин – біологічні, механічні і хімічні. Перші два — екологічно безпечні. Однак останнім часом стає усе більш очевидним нахил убік застосування хімічних засобів, небезпечних для людини і природи. Їх бажано застосовувати тільки в тих випадках, коли вичерпані альтернативні варіанти, зокрема біологічні методи.

Підвищенню ефективності використання земельного фонду сприяє вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів. По підрахунках фахівців, через несприятливу кислотність ґрунту утрати врожаю щорічно складають близько 10%.

       Подальше підвищення продуктивності угідь тісно пов’язане з кардинальним поліпшенням природних кормових угідь-косовиць і пасовищ, що займають значну питому вагу в загальній площі сільськогосподарських угідь. Як свідчить досвід передових господарств, інтенсивні форми луківництва, створення багаторічних культурних пасовищ можуть дати не менший ефект, чим перетворення їх у ріллю.

Підвищенню ефективності використання земель сприяють також застосування інтенсивних технологій вирощування культур, використання більш врожайних районованих сортів, удосконалювання структури посівів, проведення всіх польових робіт в оптимальний термін, підвищення кваліфікації працівників, культури землеробства і т.д.

3.1.3.    Аналіз галузевої структури (спеціалізації)

підприємства.

Спеціалізація – це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції з урахуванням природо-економічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природо-економічних зонах і певних підприємствах навіть по окремих виробничих підрозділах.

В Україні розвиток і розміщення сільського господарства, формування сільськогосподарських зон та їх спеціалізація здійснюються згідно з дією об’єктивних економічних законів і спрямовані на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі, підвищення товарності виробництва, зниженні собівартості продукції, підвищенні рентабельності виробництва.

Таким чином, спеціалізація – це форма суспільного поділу праці як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і в середині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Наприклад, спеціалізація підприємств та їх підрозділів являє собою господарський, міжгосподарський, внутрішньогосподарський поділ праці.

Внутрішньогосподарська спеціалізація – це поділ праці за виробничими підрозділами (цехами, бригадами, фермами, ланками). Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільшу виручку від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції, допоміжними – структура валової продукції, посівних площ, основних виробничих фондів, поголів’я худоби та ін.

Коефіцієнт спеціалізації визначає її рівень, за формулою:

,

де – питома вага даної галузі в загальній вартості товарної продукції, – порядковий номер галузі в ранжированому ряді, в якому галузі проставляються в послідовності по мірі спадання їх питомої ваги в структурі товарної продукції.

Перше місце за питомою вагою в товарній продукції займає яловичина (25,9%), друге місце – зернові і зернобобові (23,6%).

Якщо коефіцієнт спеціалізації , то рівень спеціалізації низький, при – середній, при – високий, при – поглиблена. На підставі даних таблиці коефіцієнт спеціалізації на підприємстві становить:

Отже, підприємство має низький рівень спеціалізації, прив’язуючись до кон’юнктури ринку, намагається надавати перевагу багатогалузевому характеру, витісняючи поступово збиткові галузі.

Таблиця 3.1.3.

Структура товарної продукції

 

Види реалізованої продукції Базисний минулий звітний В середньому за три роки
Тис. грн. % Тис. грн. % Тис. грн. % га %
Рослинництво, всього 1321 40,05 1085 35,8 1169 32,4 1192 36
  • Цукровий буряк
313  9,5 297 9,8 368,9 10,2 325 9,8
  • в т. ч. зернові і зернобобові
910 27,6 718,1 23,9 723,9 20 780 23,6
  • соняшник
60 1,8 32,9 1 40,5 1,2 44 1,3
  • ріпак
10 0,3 - - - - 10 0,3
  • овочі
5 0,15 22 0,7 18,6 0,5 15 0,5
  • інша продукція рослинництва
23 0,7 15 0,4 17,7 0,5 18 0,5
Тваринництво, всього 1384 42 1239 40,9 1461,5 40,5 1361,5 41,2
  • свиней
101 3,2 135,2 4,5 252,7 7,2 162,9 4,9
  • приріст ВРХ
910 27,6 771 25,5 875,9 24,2 852,4 25,9
  • в т. ч. молоко
342 10,3 310,5 10,2 291,7 8,0 314,7 9,5
  • інша продукція
31 0,9 22,3 0,7 41,2 1,1 31,5 0,9
Промислова продукція 503 15,2 483 15,9 655,3 18,1 517,1 16,5
Реалізація робіт і послуг 89 2,3 218 7,4 326,1 9 211 6,3
Всього
3289 100 3025 100 3612 100 3308,6 100

Аналіз даних таблиці 3.1.3. свідчить про те, що при визначенні середніх даних структури товарної продукції за останні роки, найбільшу питому вагу займає галузь тваринництва 41,2%, а галузь рослинництва – 36%. Детальний аналіз дозволяє визначити напрямок розвитку господарства – м’ясо-молочний з розвинутим рослинництвом.

3.1.4.  Аналіз інтенсивності виробництва

Розширене відтворення в сільському господарстві здійснюється в двох формах – екстенсивній та інтенсивній. Якщо обсяг виробництва продукції зростає за рахунок розширення посівної площі або збільшення поголів’я тварин, то така форма розширеного відтворення є екстенсивною. Якщо ж виробництво продукції зростає за рахунок підвищення урожайності сільськогосподарських культур та підвищення продуктивності тварин, то така форма розширеного відтворення є інтенсивною.

В сучасних умовах головним шляхом зростання виробництва є інтенсифікація сільського господарства, коли зростання виробництва продукції досягається шляхом додаткових вкладень капіталу на 1 га використовуваної землі, шляхом вдосконалення технології і організації виробництва.

Для проведення аналізу інтенсифікації сільського господарства визначають і детально вивчають такі дві групи показників:

  • показники, що характеризують рівень інтенсивності виробництва;
  • показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації.

Показники рівня інтенсивності виробництва поділяються на вартісні і натуральні. Вартісні показники такі:

  1. Вартість основних виробничих фондів на 1 га сільськогосподарських угідь;
  2. Сума виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники такі:

1.Енергетичні ресурси в кінських силах на 100 га сільськогосподарських угідь;

2. Кількість умовних еталонних тракторів на 100 га ріллі;

  1. Щільність поголів’я тварин на 100 га сільськогосподарських угідь;
  2. Кількість внесених добрив на 1 га ріллі.

Зростання цих показників означає підвищення рівня інтенсивності виробництва.

Показники, що характеризують економічну ефективність інтенсифікації, також поділяються на вартісні і натуральні. Вартісні показники такі:

  1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах (або товарної продукції в оцінці по фактичних цінах реалізації)
  • На 1 га сільськогосподарських угідь (характеризує ефективність використання землі);
  • На 1 гривню основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення (фондовіддача, характеризує ефективність використання основних засобів);
  • На одного середньорічного працівника, що приймає участь у сільськогосподарському виробництві (характеризує рівень продуктивності праці);
  1. Сума прибутку на 1 (або 100) га сільськогосподарських угідь;
  2. Рівень рентабельності підприємства.

Натуральні економічні показники рівня економічної ефективності інтенсифікації такі:

  1. Рівень урожайності сільськогосподарських культур;
  2. Рівень продуктивності тварин.

Зростання цих показників означає підвищення економічної ефективності інтенсифікації.

Під час оцінки інтенсифікації виробництва порівнюють темпи росту показників економічної ефективності інтенсифікації та показників рівня інтенсивності виробництва. Для підприємства важливо, щоб темпи росту показників економічної ефективності були вищі за темпи росту показників рівня інтенсивності виробництва. Така інтенсифікація є ефективною. Але щоб виявити тенденцію змін названих груп показників потрібно брати їх середнє значення за 3 – 5 років.

З розрахунків видно, що рівень інтенсивності виробництва порівняно з минулим роком дещо зріс. Вартість основних виробничих фондів на 1 га сільськогосподарських угідь зросла на 6%, а сума виробничих затрат – на 2% (таблиця 3.1.4.).

Таблиця 3.1.4.

Аналіз інтенсивності виробництва

 

Перелік показників Показники Звітний рік в % до минулого
Минулий рік Звітний рік
І. ІНТЕНСИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА..Припадає на 1 га сільськогосподарських угідь

  • Вартість основних виробничих фондів;
  • Сума виробничих затрат.

ІІ. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ.

  1. Вартість товарної продукції в оцінці по фактичних цінах реалізації
  • На 1 га сільськогосподарських угідь;
  • На 1 гривню вартості основних виробничих фондів;
  • На одного середньорічного працівника;
  1. Сума прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь.

 

66801868

1299

0,19

8871

79

70811905

1325

0,21

9055

87

106102

102

110

102

110

Додаткові витрати виявились ефективними. Вони зумовили зростання показників економічної ефективності:

  • Вартість товарної продукції зросла на 1 га сільськогосподарських угідь на 2%, на одну гривню основних виробничих фондів на 10%, на одного працівника на 2%;
  • Зросла сума прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь на 100%.

При зростанні показників рівня інтенсивності на 2 – 6 %, показники економічної ефективності зросли на 2 – 10 %. Інтенсифікація виявилась ефективною.

Слід мати на увазі, що показники інтенсифікації виробництва є надто загальними. Вони показують тенденцію змін. Під час поглиблення аналізу їх потрібно деталізувати по галузях і видах продукції.

Контрольні  питання

  1. Назвіть завдання і джерела даних аналізу земельних ресурсів в умовах ринкової економіки.
  2. Вплив трансформації земель на ефективність їх використання.
  3. Назвіть та обґрунтуйте показники використання земельних угідь.
  4. За якими показниками оцінюють ефективність товарних і кормових культур ?
  5. Назвіть показники ефективності використання земельних ресурсів та шляхи їх підвищення.
  6. За якими показниками аналізують спеціалізацію підприємства ?
  7. Назвіть показники рівня інтенсивності виробництва та економічної ефективності інтенсифікації.

Тема 3.2. Аналіз основних засобів.

3.2.1. Аналіз складу руху і структури основних засобів підприємства

3.2.2. Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та  ефективності їх використання.

3.2.3. Аналіз складу енергетичних ресурсів

3.2.4. Аналіз використання тракторного парку.

 

3.2.1. Аналіз складу руху і структури основних засобів підприємства

Основні засоби сільського господарства являють собою нагромаджене суспільне багатство. Вони знаходяться в безперервному русі, зміні й удосконаленні. Розширення, підтримання належного функціонального стану і раціональне використання основних засобів великою мірою визначають обсяг виробництва, можливості росту і підвищення його ефективності.

Аналіз покликаний дати оцінку складу і структури основних засобів, виявити потребу і забезпеченість підприємства різними видами засобів праці, можливості підтримання необхідного функціонального стану і належного використання, вплив ступеня забезпеченості основними засобами на результати виробництва тощо.

Аналіз також потрібний для вибору оптимального складу і структури різних груп основних засобів, вивченню раціональних напрямів інвестицій на перспективу, оцінки строку окупності основних виробничих фондів і капітальних вкладень, опрацювання конкретних заходів підвищення ефективності їх використання.

З вищесказаного випливає завдання аналізу основних виробничих фондів — виявити екстенсивні та інтенсивні резерви кращого їх використання, розробити конкретні організаційно-технічні й економічні заходи мобілізації виявлених резервів, спрямованих на підвищення фондовіддачі й окупності капітальних вкладень.

Джерелами даних аналізу є: закони і законодавчі акти, статистична звітність підприємства, матеріали бухгалтерського обліку, інвентаризаційні відомості, інвентарні картки, книги складського обліку, титульні списки, відомості дефектів на ремонт техніки, кошториси на ремонт, придбання, будівництво, реконструкцію і модернізацію основних засобів та ін.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку в процесі праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації і автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

  • Основні виробничі фонди;
  • Основні невиробничі фонди;

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств – до 85 – 90 %. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпеченості ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.

В роки економічної кризи для більшості аграрних підприємств стало непосильним утримання на належному рівні їх соціальної сфери, в тому числі використання і підтримка в дієздатному стані основних невиробничих фондів. Тому було прийняте урядове рішення про передачу об’єктів соціальної сфери на баланс сільських (селищних) рад народних депутатів і утримання їх за рахунок місцевих бюджетів. Багато аграрних підприємств скористались цією можливістю. Проте ряд підприємств, які мають, як правило, міцний економічний стан, продовжують утримувати соціальну сферу і тим самим забезпечують кращі соціальні умови проживання своїх працівників. В перспективі є підстави очікувати, що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони відновлять розвиток окремих ланок соціальної сфери з метою забезпечення опосередкованого впливу цього фактора на підвищення продуктивності праці.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на:

  • виробничі сільськогосподарського призначення. До них відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі фонди ( з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об’єднуватися в три групи: фонди рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення;
  • виробничі несільськогосподарського призначення. Вони представлені промислово-виробничими і будівельними фондами, фондами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.

Використавши вартісну оцінку, визначають структуру основних засобів, узагальнені показники потреби і забезпеченості ними аналізованого підприємства, а також зміну і відтворення основних засобів. При цьому слід враховувати, що засоби можуть оцінюватись за початковою вартістю, тобто в цінах, які були в момент придбання (будівництва) даного об’єкта; відновною – вартість їх відтворення в умовах сьогоднішнього дня; залишковою, яку визначають різницею між балансовою (початковою або відновною) і сумою амортизаційних відрахувань (зносу); ліквідною – вартість реалізації фізично або морально застарілих основних засобів, які виводять з виробничого процесу; ринковою – ціна можливої реалізації з врахуванням попиту і пропозиції на них та ін.

Вартісна оцінка основних засобів дає змогу розрахувати показники їх руху (зміни) і відтворення; росту, надходження, вибуття, придатності (зносу), інтенсивності оновлення та ін. (табл.. 3.2.1.).

Таблиця 3.2.1.

Аналіз відтворення основних засобів.

№ п/п Перелік показників Сума тис.грн і коефіцієнти
1.2.

3.

4.

5.

І. ВИХІДНІ ДАНІ  (тис. грн.)Вартість основних засобів на початок рокуНадійшло за рік

Вибуло за рік

Вартість основних засобів на кінець року

Знос основних засобів:

  • на початок року;
  • на кінець року
187581845

758

19845

10039

10519

6.7.

8.

9.

10.

ІІ. ПОКАЗНИКИ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Коефіцієнт зростання

Коефіцієнт надходження

Коефіцієнт вибуття

Коефіцієнт зношення:

  • на початок року
  • на кінець року

Коефіцієнт придатності основних засобів:

  • на початок року
  • на кінець року
1,060,09

0,04

0,54

0,53

0,46

0,47

Показник росту Ір характеризує темпи розширення основних засобів в результаті їх заміни і розраховується відношенням вартості основних засобів на кінець аналізованого періоду до їх вартості на початок аналізованого періоду 1,06:(19845:18758);

Показник надходження (введення) основних засобів Ін показує інтенсивність їх оновлення і розраховується відношенням вартості основних засобів, що надійшли протягом аналізованого періоду до їх вартості на кінець даного періоду 0,09:(1845:19845)

Показник вибуття основних засобів Ів показує інтенсивність їх вибуття і обчислюється відношенням вартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду до їх вартості на його початок: 0,04:(758:18758).

Співвідношення між показником оновлення і вибуття основних засобів покаже ступінь інтенсивності їх оновлення, який розраховують за формулою:

2,25:(0,09:0,04).

При стабільній економіці, як правило, оновлення переважає над вибуттям, в даному підприємстві на 5% (0,09 – 0,04). Це означає, що при цих темпах переважання повністю оновитись основні засоби могли б за 20 років (100 : 5). Хоча цей показник не стабільний, бо темпи можуть змінюватись.

Якщо Іі>1, то за умови незмінності вартісної оцінки основних засобів це свідчить про розширене їх відтворення і навпаки. Проте, при аналізі слід враховувати, що вартість вибулих засобів і тих, які надійшли, формується в різні періоди і часто ціна, навіть аналогічних засобів, що надходять на заміну, значно вища ціни тих, які вибувають (таке становище характерне для теперішніх умов). Тому показники руху і відтворення основних засобів розраховують не тільки у вартісній формі, а і в натуральній, причому з врахуванням якісних їх параметрів.

Важливим показником, що характеризує потенційну придатність до використання основних засобів, є коефіцієнт придатності Іп, який розраховують відношенням залишкової вартості основних засобів  до їх балансової вартості . Залишкову вартість розраховують як різницю між балансовою вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Розрахунок може виконуватись як на початок, так і кінець аналізованого періоду: 0,47=(19845-10519):19845. Чим ближча величина цього показника до 1 (одиниці), тим потенційно придатніші до використання основні засоби.

Доповнюючим показником до вищеназваного є коефіцієнт зношення, який обчислюють відношенням суми зносу до балансової вартості основних засобів: 0,53=(10519:19845).

Сума коефіцієнтів придатності і зносу становить одиницю або 100%.

Показники руху і відтворення основних засобів доповнюють показниками структури інвестицій і джерел фінансування. Аналіз ведуть за окремими видами і групами основних засобів, за напрямами капітальних вкладень, які є основним джерелом коштів для розширення і реконструкції будівель і споруд, формування основного стада, придбання техніки і обладнання, закладання багаторічних насаджень тощо.

 

3.2.2.  Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання

Забезпеченість підприємства основними фондами визначають за вартістю засобів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і на одного працюючого. Аналіз проводять за первісною (балансовою) вартістю основних фондів.

Виконання плану виробництва сільськогосподарської продукції залежить від рівня використання основних виробничих фондів, структура яких різна залежно від фондозабезпеченості підприємства.

Фондозабезпеченість визначають діленням наявних основних виробничих фондів сільськогосподарського призначенням до площі сільськогосподарських угідь або площі орних земель.

Для оцінки впливу структури основних виробничих фондів на ефективність їх використання обчислюють показник фондоозброєності праці працівників підприємств.

Під фондоозброєністю праці розуміють вартість основних виробничих фондів, що припадає на середньорічного працівника підприємства. Обчислюють її відношенням вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників.

Фондозабезпеченість та фондоозброєність підвищуються в першу чергу за рахунок збільшення основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення і невиробничих основних фондів.

При аналізі забезпеченості основними фондами обчислюють їх розмір і структуру, визначають зміну структури фондів і відповідність їх виробничій спеціалізації.

Аналіз даних табл. 3.2.2. свідчить про те, що забезпеченість підприємства основними засобами покращилась. Так фондозабезпеченість підприємства зросла на 193 грн., тобто на 2,9 %, а фондоозброєність праці на 2611 тис. грн. (4,7%). Підвищенню цих показників сприяло збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів у звітному році на 541 тис. грн.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки основних фондів брало участь у його створенні.

Таблиця 3.2.2.

Аналіз забезпечення підприємства основними засобами та ефективності їх використання.

 

№ п/п Перелік показників Показники Зростан-ня, %
Базис-ний рік Звіт-ний рік Від-хилен-ня,(+;-)
1.2.

3.

4.

І. ВИХІДНІ ДАНІ

Вартість валової продукції в порівняльних цінах, тис. грн.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення,

тис. грн.

Площа сільськогосподарських угідь, га

Середньорічна кількість працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол..

6550,018760

2803

340

6231,019301

2803

334

-319+541

-

-6

-4,9+2,9

-

-1,8

5.6. ІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИФондозабезпеченість підприємства, грнФондоозброєність праці, грн 669355176 688657787 +193+2611 +2,9+4,7
7.8. ІІІ. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВФондовіддача, грнФондомісткість, грн 0,352,86 0,323,1 -0,03+0,24 -8,6+8,4

Характерними показниками ефективності використання основних засобів є:

Фондовіддача – відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об’єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності та ін. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі слід пам’ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондозабезпеченості виробництва. При цьому зниження фондовіддачі завжди супроводжується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності над темпами зростання річної продуктивності праці. Із цього випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивності праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об’єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

Показники ефективності використання основних засобів погіршились, так як фондовіддача знизилась на 3 коп. (8,6%), а фондомісткість збільшилась на 24 коп, (8,4%). Це означає, що в звітному році на 1 грн. основних засобів вартість валової продукції зменшилась на 3 коп., а для одержання 1 грн. валової продукції затрачається на 24 коп. більше вартості основних засобів, ніж в базисному році.

Далі необхідно провести факторний аналіз фондовіддачі і виявити вплив головних факторів, які сприяли її зниженню (табл.. 3.2.3).

Таблиці 3.2.3.

Показник Вартість валової продукціїТис. грн Середньорічна вартість осн. фондів, тис.грн Фондовіддача,Грн Відхилення(+;-)
Базис звіт  (+;-) базис звіт (+;-) базис Умов звіт загал за рахун.
ВВП ВОФ
По господ 6550,0 6231,0 -319 18760 19301 +541 0,35 0,33 0,32 -0,03 -0,02 -0,01

Вплив вартості валової продукції:

(6231,0 : 18760) – (6550,0 : 18760) = 0,33 – 0,35 = – 0,02 грн.

Вплив вартості основних виробничих фондів:

(6231,0 : 19301) – (6231,0 : 18760) = 0,32 – 0,33 = – 0,01 грн.

В результаті зменшення вартості валової продукції на 319 тис. грн., фондовіддача зменшилась на 0,7 коп.;

Збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів на 541 тис. грн., сприяло зниженню фондовіддачі на 1 коп.

Шляхами підвищення фондовіддачі є два головні напрями:

  • збільшення вартості продукції за рахунок підвищення урожайності і продуктивності худоби, впровадження інтенсивних технологій та інше;
  • оскільки забезпеченість фондами сільськогосподарських підприємств недостатня, то скорочення їх вартості не бажане, а необхідно формувати їх раціональну структуру.

 

3.2.3. Аналіз складу енергетичних ресурсів

Головну частину основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств становлять засоби механізації і електрифікації. Від забезпеченості сільськогосподарського виробництва енергетичними засобами (двигуни стаціонарні, тракторні, зернозбиральних комбайнів, інші механічні; електродвигуни, електроустановки, робоча худоба, знижувальні трансформатори) значною мірою залежать його кінцеві результати.

Для аналізу забезпеченості господарства енергетичними засобами всі енергетичні потужності перераховують у механічні кінські сили. Потужність первинних механічних двигунів виражають у механічних кінських силах (потужність трактора визначають по потужності мотора), а потужність вторинних двигунів — електрогенераторів, електромоторів — у кіловатах

Потужність знижувальних трансформаторів виражають у кіловольт-амперах. Визначаючи потужність стаціонарних двигунів, не враховують потужність двигунів, які приводяться у рух електрогенераторами, оскільки враховують потужність генераторів.

Аналітичну інформацію використовують із статистичної звітності та даних первинного і бухгалтерського обліку.

Аналіз забезпеченості господарства енергетичними ресурсами проводять за натуральними показниками — енергозабезпеченості підприємства та енергоозброєності праці.

Енергозабезпеченість господарствахарактеризує розмір енергетичних потужностей, її обчислюють діленням сумарної потужності на одиницю площі сільськогосподарських угідь.

Енергоозброєність праціхарактеризує озброєність живої праці всіма видами енергії. Цей показник обчислюють діленням сумарної потужності на кількість середньорічних працюючих або на кількість відпрацьованих ними годин.

Забезпеченість господарства енергетичними ресурсами та їх використання аналізують у динаміці, а також порівнюючи з даними передового господарства і середніми по об’єднанню.

Таблиця 3.2.4.

Аналіз енергетичних ресурсів,  к. с.

 

Показники Базисний рік Звітний рік Відхилення
К. с. % К. с. % К. с. Звітний рік в % до базисн.
Двигуни:

  • тракторів
  • комбайнів
  • автомобілів

Електродвигуни

Робоча худоба

Всього:

28901715

2200

1260

26

8091

 

35,721,2

27,2

15,6

0,3

100

32501600

1970

1500

18

8338

39,019,2

23,6

18,0

0,2

100

+360-115

-230

+240

-8

+247

112,593,3

89,5

119,0

69,2

103,1

Показники забезпеченості енергетичними ресурсами:

  • енергозабезпеченість підприємства
  • енергоозброєність праці
2,923,8

 

 

3,025,0 +0,1+1,2 103,4105,0

Аналіз даних (табл. 3.2.4.) свідчить, що енергетичні потужності в звітному році збільшились на 247 к. с., тобто на 3,1 %. Структура енергетичних ресурсів змінилась таким чином: на 12,5% збільшилась потужність тракторів, на 19,0% потужність електродвигунів, що в загальному сприяло збільшенню енергетичних потужностей і покращенню забезпеченості підприємства ними. Про це свідчить збільшення енергозабезпеченості з 2,9 к. с. до 3,0 к. с., тобто на 0,1 к. с.; та енергоозброєності з 23,8 к. с. до 25,0 к. с., тобто на 1,2 к. с. При раціональній організації робіт підвищення показників забезпеченості енергетичними ресурсами дозволяє виконувати їх в оптимальні агротехнічні строки.

 

3.2.4. Аналіз використання тракторного парку

Після вивчення узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів необхідно більш детально проаналізувати ступінь завантаження окремих машин, механізмів, устаткування, будинків і споруд, виявити фактори і резерви підвищення ефективності іх використання. Особлива увага при цьому повинна приділятись аналізу використання тракторного парку, що займає значну частку в загальній сумі основних засобів виробництва на сільськогосподарських підприємствах. Підвищення ефективності використання наявних тракторів дозволить без додаткових інвестицій збільшити обсяг механізованих робіт, скоротити терміни їхнього виконання, підвищити рівень механізації трудомістких процесів, знизити собівартість продукції. Тому аналіз використання тракторного парку в кожному господарстві має велике значення.

Основними показниками, які характеризують роботу тракторного парку, є:

  1. коефіцієнт використання річного фонду часу, який визначають відношенням кількості відпрацьованих днів усіма тракторами до кількості днів перебування їх у господарстві;
  2. загальний рівень виконання плану тракторних робіт, який визначають процентним відношенням обсягу виконаних робіт тракторним парком в еталонних гектарах до планового завдання;
  3. середньорічний виробіток на трактор кожної марки, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт в еталонних гектарах тракторами даної марки на кількість тракторів цієї марки;
  4. середньорічний виробіток на еталонний трактор, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт усіма тракторами (або тракторами кожної марки) на кількість еталонних тракторів;
  5. середньоденний і середньозмінний виробіток на еталонний трактор, який обчислюють діленням виконаного обсягу робіт в еталонних гектарах на кількість відпрацьованих машино-днів і машино-змін. Такі показники обчислюють і з розрахунку на фізичний трактор за марками;
  6.  коефіцієнт змінності, який визначають відношенням кількості відпрацьованих змін до кількості відпрацьованих днів. Його обчислюють на еталонний і за марками на фізичний трактор.

Аналіз виконання плану тракторних робіт за звітний рік краще починати з вивчення динаміки виробітку тракторів різних марок за кілька років. Це покаже, які зміни сталися в роботі тракторного парку за досліджуваний період, а також недоліки і невикористані резерви.

Аналіз проводять порівнянням з іншими господарствами та середніми даними району. Для прикладу наведемо динаміку виробітку тракторів.

Дані табл.. 3.2.5. свідчать про те, що за аналізований період тракторний парк підприємства збільшився тільки на 4,2 %, а обсяг виконаних тракторних робіт — на 7911 га, або на 23,5 %, причому збільшене за цей період планове завдання на 7077 га перевиконано на 29,1 %. З аналізу даних можна зробити висновок, що такого результату підприємство досягло завдяки кращій організації й раціональнішому використанню тракторного парку, що виявилося у повнішому використанні річного фонду часу — коефіцієнт підвищився на 15,5 %, кількість відпрацьованих машино-днів збільшилася на 749 (на 17,5 %), а машино-змін — на 1356 (на 31,7 %). Це дало змогу збільшити річний виробіток на еталонний трактор на 318 еталонних гектарів, або на 18,6 %.

Таблиця 3.2.5.

Динаміка  показників  використання  тракторного парку

 

Роки Звітний
Показник базисний звітний більше ( + ), менше (-) у відношенні до базисного, %
Середньорічна    кількість   еталонних тракторів 19,6 20,43 +0,83 104,2
Планове   завдання,   еталонних га 24253 31330 + 7077 129,1
Виконано    тракторних    робіт, еталонних га 33603 41514 + 7911 123,5
Виконання плану, % 138,5 132,5 —6,0
Виробіток на еталонний трактор, еталонних га 1714 2032 +318 1 18,6
Відпрацьовано   всіма   тракторами: машино-днів 4269 5018 + 749 117,5
машино-змін 4269 5625 +1356 131,7
продовження таблиці 3.2.5.
Коефіцієнт змінності 1,0 1,121 +0,121 112,1
Відпрацьована   на   еталонний трактор: машино-днів 217,8 245,6 +27,8 112,8
машино-змін 217,8 275,5 +57,7 126,5
Вироблено   на   трактор,   еталонних га: за машино-день 7,87 8,27 +0,40 105,1
за зміну 7,87 7,38 —0,50 93,8
Коефіцієнт   використання   річного фонду часу 0,697 0,805 +0,108 115,5

Якби підприємство використовувало свій тракторний парк у звітному році на рівні базисного, йому для виконання обсягу робіт звітного року треба було б мати 24,22 (41514 : 1714) еталонних трактора, або на 3,8 одиниці більше фактичної кількості.

Аналіз виконання плану тракторних робіт провадять за марками машин із розрахунку на еталонний трактор, по бригадах і господарству.

Обсяг тракторних робіт залежить безпосередньо від середньорічної кількості тракторів і середньорічного виробітку одного трактора.

Таблиця 3.2.6.

Аналіз використання тракторів.

Марки тракторів Середньорічна кількість тракторів Виробіток на 1 трактор, ум. ет. га
Минулий рік Звітний рік Відхилен-ня (+;-) Минулий рік Звітний рік Відхилен-ня (+;-)
1 2 3 (2-1) 4 5 6 (5-4)
МТЗ – 80ЮМЗ – 6Т – 150 343 453 +1+1- 150014301940 161013802130 +110-50+190

Таблиця 3.2.6 (продовження).

Марки тракторів Всього виконано робіт, ум. ет. га Відхилення (+;-)
Минулий рік Звітний рік Умовне Загальне За рахунок
Кількості Виробітку
7 (1х4) 8 (2х5) 9 (2х4) 10 (8-7) 11 (9-7) 12 (9-8)
МТЗ – 80ЮМЗ – 6Т – 150 450057205820 644069006390 600071505820 +1940+1180+570 +1500+1430- +440-250+570

Аналіз даних таблиці 3.2.6. свідчить про збільшення обсягу тракторних робіт по всіх марках тракторів. При поглибленні аналізу видно, що по МТЗ – 80 позитивний вплив на обсяг ум. ет. га склали обидва фактори, по Т – 50 кількість тракторів залишилась сталою, але завдяки збільшенню виробітку на 190 ум. ет. га обсяг виробництва збільшився на 570 ум. ет. га. При дослідженні роботи ЮМЗ слід відмітити, що збільшення обсягу виконаних робіт забезпечено за рахунок збільшення кількості тракторів на 1 трактор, це в деякій мірі згладило зменшення виробітку на 1 трактор на 50 га, що призвело до зменшення обсягу виробництва на 250 ум. ет. га.

Виробіток на 1 трактор в свою чергу залежить від кількості відпрацьованих днів за рік одним трактором і середньоденного виробітку.

Середньоденний виробіток трактора можна розглядати множенням коефіцієнта змінності і змінного виробітку. Рівень останнього являє собою добуток тривалості зміни і середньогодинного виробітку. Якщо виключити взаємозалежні фактори, то їхній взаємозв’язок з обсягом тракторних робіт може бути представлений в такий спосіб:

, де

- обсяг тракторних робіт;

- середньорічна кількість тракторів;

- кількість днів роботи;

- коефіцієнт змінності;

- тривалість зміни;

- середньогодинний виробіток.

Для розрахунку впливу даних факторів на обсяг робіт тракторного парку можуть бути використані всі способи детермінованого факторного аналізу.

Результати аналізу показують, які фактори зробили позитивний, а які негативний вплив на обсяг тракторних робіт і в якій мірі. Це треба враховувати при оцінці роботи тракторного парку і визначенні резервів підвищення ефективності його використання.

Подальший аналіз повинен бути спрямований на вивчення причин щоденних і внутрізмінних простоїв, зміни коефіцієнта змінності і середнього динного виробітку тракторів.

Причини простоїв (поломка тракторів і сільгоспмашин, несвоєчасна доставка технологічних матеріалів, відсутність роботи тощо) встановлюються на основі оперативного аналізу використання робочого часу по марках тракторів і в цілому по тракторному парку. При цьому повинен бути добре організований облік причин простоїв тракторів.

До заходів щодо скорочення простоїв тракторів можна віднести поліпшення організації технічного обслуговування тракторних агрегатів, організації праці, попереднє комплектування робочих машин, збільшення чисельності трактористів, вдосконалення системи роботи тракторного парку.

Величина коефіцієнта змінності в основному залежить від ступеня забезпеченості механізаторами й організації роботи, а середнього динний виробіток тракторів – від їхньої потужності, терміну служби, наявності достатньої кількості робочих машин, кваліфікації трактористів, організації праці, розміру полів, механічного складу грунтів, рельєфу місцевості і т п.

Контрольні  питання

  1. Назвіть завдання і джерела аналізу основних засобів.
  2. Назвіть групи основних засобів та їх склад.
  3. Назвіть показники відтворення основних засобів та обґрунтуйте їх визначення.
  4. Як провести аналіз забезпечення підприємства основними засобами ?
  5. Назвіть показники ефективності використання основних засобів, їх значення в умовах ринкової економіки.
  6. Як провести аналіз енергетичних ресурсів ?
  7. Які показники характеризують роботу тракторного парку ?
  8. Назвіть головні фактори впливу на обсяг тракторних робіт.
  9. Назвіть міроприємства по підвищенню ефективності використання тракторів.

 

 

Тема 3.3. Аналіз використання трудових ресурсів і фонду оплати праці

3.3.1. Аналіз трудового потенціалу підприємства.

3.3.2. Аналіз продуктивності праці.

3.3.3. Аналіз використання коштів на оплату праці.

3.3.1. Аналіз трудового потенціалу підприємства

Трудові ресурси є основною складовою частиною продуктивних сил підприємства. Цим визначається значення аналізу трудового потенціалу підприємства, продуктивності праці і оплати праці.

Основні завдання аналізу:

  • Вивчити забезпеченість підприємства трудовими ресурсами за кількісними і якісними показниками;
  • Зробити аналіз ефективності використання трудових ресурсів;
  • Визначити рівень продуктивності праці, трудомісткості виробництва, дослідити фактори, від яких він залежить;
  • Зробити аналіз використання фонду оплати праці по категоріях працівників і видах продукції;
  • Дослідити співвідношення темпів росту продуктивності праці і оплати праці.

Для здійснення аналізу використовують такі джерела інформації:

  • Нормативно – законодавча база;
  • Накопичувальні відомості обліку використання машинно-тракторного парку, автотранспорту, працівників тваринництва, будівельних працівників, працівників промислових підприємств та ін;
  • Виробничі звіти №10.3а, 10.3б, 10.3в, 10.3г с.-г.;
  • Первинні документи обліку оплати праці;
  • Статистична звітність: форми №50, 24, 29 та ін.;
  • Дані відділу кадрів.

Таблиця  3.3.1.

Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами.

Категорії  працівників Потреба Наявність Забезпеч-ченість, %
Трактористи-машиністиШофериЗайняті на кінно-ручних роботах

Тваринними – всього

В т. ч.:

  • Доярки, оператори;
  • Скотарі;
  • Свинарі;
  • Інші працівники;

Будівельники

Працівники

  • Підсобних промислових підприємств;
  • Торгівлі та громадського харчування.

Службовці (керівники, спеціалісти)

Інші працівники

191560

47

21

18

4

4

10

15

6

14

12

161745

43

19

16

4

4

6

17

6

13

9

8411375

91

90

89

100

100

60

113

100

93

75

198 172 87

Наслідки господарської діяльності у вирішальній мірі залежать від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами і ефективності їх використання. Забезпеченість визначають по окремих категоріях працівників шляхом порівняння фактичної наявності їх з плановою потребою. Розрахунки оформляють в таку аналітичну таблицю:

Підприємство забезпечене трудовими ресурсами не повністю, лише на 87%. Повністю забезпечене лише шоферами, свинарями, працівниками підсобних промислових підприємств і торгівлі та громадського харчування. Але такими важливими категоріями працівників як трактористи-машиністи, доярки, скотарі, будівельники, працівники на кінно-ручних роботах підприємство забезпечене не повністю, що негативно впливає на виробництво.

По кожній категорії працівників досліджують також їх якісний склад за статтю, віком, стажем роботи, освітою, кваліфікацією. На якісний склад працівників певний вплив робить рух трудових ресурсів – прийом на роботу та звільнення з роботи. Внаслідок руху відбувається якісна зміна трудових ресурсів: старіння чи омолодження, підвищення або зниження загального і кваліфікаційного рівня, а також стажу роботи в даному господарстві. Рух трудових ресурсів характеризують такі показники:

  • Коефіцієнт найму (надходження) працівників – це відношення кількості працівників найнятих на роботу до чисельності працівників підприємства на початок року;
  • Коефіцієнт вибуття робочої сили – це відношення кількості вибулих працівників до кількості їх на підприємстві на початок року.

Ці показники дають можливість визначити темп зміни кількості працівників на підприємстві та коефіцієнт валового обороту робочої сили. Темп зміни – це різниця між коефіцієнтами найму і вибуття робочої сили. Валовий оборот – це сума коефіцієнтів найму і вибуття.

Кожне підприємство має бути зацікавленим в стабільності трудового колективу, бо це сприяє підвищенню продуктивності праці. А тому бажаною для підприємства є тенденція цих показників до зниження. Але це не означає, що підприємство повинне штучно зменшувати показники руху робочої сили. Часто підприємство зацікавлене в наймі більш кваліфікованих робітників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціалістів. В таких умовах зростання коефіцієнта найму робочої сили є позитивним явищем.

Для характеристики інтенсивності використання робочої сили визначають і досліджують такі показники:

  • Коефіцієнт використання запасу праці;
  • Коефіцієнт трудової активності працівників;
  • Коефіцієнт виконання норми виробітку;
  • Коефіцієнт використання робочого часу зміни;
  • Показники сезонності виробництва;
  • Рівень продуктивності праці працівників.

Коефіцієнт використання запасу праці визначають діленням фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людиногодин в цілому по підприємству на запас праці. Запас праці визначають множенням кількості постійних працівників на річний фонд робочого часу одного працівника, який складає 1885 годин. При раціональному використанні трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може = 1.

Коефіцієнт трудової активності працівників визначають діленням кількості фактично відпрацьованих людиногодин одним працівником на 1885, тобто на нормативний запас праці одного працівника. Наближення фактичного показника до нормативного характеризує інтенсивність використання трудових ресурсів.

Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають діленням фактичного обсягу виконаних робіт на змінну норму виробітку. Його визначають по окремих технологічних операціях. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання трудових ресурсів. Коефіцієнт виконання норм виробітку визначають не лише по окремих технологічних операціях, а й по господарству в цілому шляхом ділення кількості виконаних змінних норм на кількість відпрацьованих нормозмін.

Коефіцієнт використання робочого часу зміни визначають діленням фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 годин).

Раціональність використання трудових ресурсів до певної міри характеризують також показники сезонності виробництва, особливо такий показник як помісячний розподіл затрат праці по місяцях у відсотках до річних затрат.

Узагальнюючими показниками ефективності використання трудових ресурсів є показники продуктивності праці.

3.3.2. Аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці вимірюють кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу або кількістю затраченого часу на виробництво одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці є головним шляхом збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості. А тому проводять детальний аналіз продуктивності праці, відшукуючи резерви її зростання.

Найбільш узагальнюючим прямим показником рівня продуктивності праці колективу працівників є вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах на одного середньорічного працівника, що приймає участь у її виробництві. Модифікацією цього показника в умовах ринкової економіки може бути вартість товарної продукції в фактичних цінах реалізації на одного працівника.

Отже, на продуктивність праці по господарству в цілому впливають такі фактори:

  1. Вартість валової сільськогосподарської продукції в порівнянних цінах;
  2. Середньорічна кількість працівників, що приймали участь у її виробництві.

Продуктивність праці є частка від ділення першого фактора на другий, а тому перший фактор впливає на продуктивність праці прямо, а другий – обернено. При збільшенні вартості валової продукції і зменшенні кількості працівників продуктивність праці підвищується і навпаки.

Вплив факторів на зміну показника продуктивності праці визначають методом ланцюгових підстановок. Крім рівня продуктивності праці в базисному і звітному періоді визначають додатковий показник – умовну продуктивність праці діленням вартості валової продукції звітного періоду на кількість працівників базисного періоду. Різниця між умовною і базисною продуктивністю праці показує вплив першого фактора на зміну продуктивності праці, а різниця між умовною і звітною продуктивністю праці показує вплив другого фактора.

Для підвищення продуктивності праці по господарству в цілому потрібно насамперед збільшувати вартість валової с.-г. продукції в порівнянних цінах. Головним шляхом тут є збільшення виробництва продукції рослинництва і тваринництва (порівнянні ціни на протязі років є сталими).

Що стосується другого фактора, кількості працівників, то під час поглиблення аналізу важливо дослідити такі питання:

  • Вивчити забезпеченість підприємства працівниками окремих категорій (трактористи, водії, тваринники та ін);
  • Дослідити можливості виконання того самого обсягу робіт меншою кількістю працівників, що впливає на підвищення продуктивності праці.

Також є інший шлях дослідження показника продуктивності праці по господарству в цілому. На вартість виробленої продукції на одного працівника впливають такі фактори:

  • Кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік;
  • Вартість виробленої продукції за один день. Другий фактор у свою чергу залежить від тривалості робочого дня і вартості виробленої продукції за одну людиногодину.

Ці фактори впливають на продуктивність праці прямо пропорційно. Годинну продуктивність праці визначають по господарству в цілому, а також по галузях рослинництва і тваринництва. При поглибленні аналізу цього показника потрібно мати на увазі, що вартість виробленої продукції за 1 людиногодину залежить:

  • В рослинництві – від вартості виробленої продукції з 1 га і затрат людиногодин на 1 га;
  • В тваринництві – від вартості виробленої продукції від одної голови і затрат людиногодин на 1 голову. Отже, перший фактор впливає на годину продуктивності праці прямо, а другий – обернено.

Вартісний показник продуктивності праці по господарству в цілому є дуже загальним. А тому більш глибокий і конкретний аналіз продуктивності праці проводять по окремих видах продукції рослинництва і тваринництва. Для визначення рівня продуктивності праці по видах продукції в практиці використовують обернений показник – кількість затрачених людиногодин на одиницю продукції. Цей показник називають ще трудомісткістю продукції. Зменшення трудомісткості означає підвищення продуктивності праці і впливає на зниження собівартості продукції і навпаки.

На трудомісткість продукції рослинництва (кількість затрачених людиногодин на 1 ц) впливають два фактори:

  1. Кількість затрачених людиногодин на 1 га посівної площі;
  2. Урожайність.

Трудомісткість продукції – це частка від ділення першого фактора на другий. Перший фактор впливає на трудомісткість прямо, а другий – обернено. При зростанні затрат праці на 1 га затрати праці на 1 ц збільшуються, а при підвищенні урожайності – зменшуються. Вплив головних факторів на зміну трудомісткості продукції визначають методом ланцюгових підстановок і методом обчислення різниць.

Отже, є два шляхи зменшення трудомісткості продукції (підвищення продуктивності праці) в рослинництві:

  • Зменшення затрат праці на 1 га;
  • Підвищення урожайності.

Затрати праці на 1 га називають ще непрямим або неповним показником продуктивності праці. Прямий показник трудомісткості продукції в рослинництві визначають лише в кінці року, а тому протягом року проводять оперативний контроль затрат праці по видах робіт (підготовка грунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання). Відшукуючи резерви зменшення затрат праці на 1 га потрібно враховувати, що вони залежать від рівня механізації виробництва, обсягу виконаних робіт під культуру, зміни структури робіт з різною трудомісткістю, рівня виконання працівниками норм виробітку та інших факторів.

Дуже позитивним є зменшення трудомісткості робіт за рахунок підвищення врожайності шляхом дотримання правильних сівозмін, впровадження високоврожайних культурних рослин, засівання площі високоякісним насінням, внесення достатньої кількості добрив, виконання всіх робіт в оптимальні строки, здійснення захисту рослин від хвороб, бур’янів і шкідників, зменшення втрат на збирання вирощеного врожаю, впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та інших факторів.

Аналогічно аналізують трудомісткість продукції (продуктивність праці) в тваринництві. Тут на трудомісткість впливають такі фактори:

  • Затрати праці на 1 голову худоби;
  • Продуктивність 1 голови.

Трудомісткість продукції є частка від ділення першого фактора на другий. Вплив факторів на зміну трудомісткості визначають методом ланцюгових підстановок і методом різниць.

Для зменшення трудомісткості потрібно зменшувати затрати праці на 1 голову і підвищувати продуктивність 1 голови. Зменшення затрат праці досягається підвищенням рівня механізації робіт, вдосконаленням організації і оплати праці. Для підвищення продуктивності тварин потрібно впроваджувати високопродуктивні породи тварин, покращувати забезпеченість тварин кормами, приміщеннями, здійснювати належний зоотехнічний і ветеринарний догляд, зменшувати яловість корів, впроваджувати інтенсивні технології відгодівлі тварин та ін. фактори.

Отже, рівень трудомісткості продукції залежить від двох величин: урожайності культур (продуктивності тварин) і затрат праці на 1 га посівної площі (одну голову тварин). Зміна співвідношення між цими величинами веде до зміни трудомісткості продукції. Під час аналізу потрібно пам’ятати що можливі різні варіанти як збільшення так і зменшення трудомісткості. Наприклад, трудомісткість продукції зменшується при таких умовах:

  1. Урожайність (продуктивність тварин) збільшується, а затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються;
  2. Урожайність (продуктивність тварин) збільшується при незмінних затратах праці на 1 га (на 1 голову);
  3. Затрати праці на 1 га (1 голову) зменшуються при незмінній урожайності (продуктивності тварин);
  4. Урожайність (продуктивність тварин) збільшується і затрати праці також збільшуються але темпи росту урожайності (продуктивності тварин) переважають над темпами росту затрат праці;
  5. Урожайність (продуктивність тварин) зменшується і затрати праці також зменшуються але темпи зменшення затрат праці вищі за темпи зменшення урожайності (продуктивності тварин).

Найсприятливіший для господарства перший варіант. Задовільними є другий, третій і четвертий варіанти. Не цілком прийнятний для підприємства є п’ятий варіант, коли трудомісткість продукції зменшується при зменшенні рівня урожайності.

Таблиця 3.3.2.

Аналіз трудомісткості сільськогосподарської продукції.

Назва продукції Затрати праці на 1га (1 голову худоби) Урожайність ц/га, продуктивність тварин, ц
Минулий рік Звітний рік Відхилення (+;-) Минулий рік Звітний рік Відхилення (+;-)
1. Озима пшениця2. Молоко 785343 101355 +23+12 3133 3537 +4+4

Таблиця 3.3.2. (продовження).

Назва продукції Трудомісткість продукції (затрати праці на 1 ц) Відхилення трудомісткості звітного року від минулого (+;-)
Минулий рік Умовна Звітний рік Загальне В т. ч. за рахунок  зміни
Затрат праці Урожайн. (продуктив.)
1. Озима пшениця2. Молоко 2,5110,4 3,2610,8 2,8810,6 +0,37-0,08 -0,75+0,04 -0,38-0,12

Під час аналізу в практиці можуть також трапитися п’ять варіантів зростання трудомісткості продукції. Вони протилежні п’яти названим варіантам зменшення трудомісткості.

В звітному році на 1 ц озимої пшениці затрати праці склали 2,88 людиногодин, що на 0,37 людиногодини більше, ніж в минулому році (табл.. 3.3.2.). Отже, трудомісткість озимої пшениці зросла (продуктивність праці знизилась), що є негативним явищем, бо впливало на зростання собівартості зерна. Фактори на трудомісткість продукції діяли по-різному. Урожайність зросла на 4 ц і це знизило затрати праці на 1 ц на 0,38 людиногодини, але затрати праці на 1 га зросли на 23 людиногодини що привело до зростання затрат праці на 1 ц на 0,75 людиногодини. При зростанні урожайності на 13% затрати праці на 1 га зросли на 29%. Наслідком цього було зростання трудомісткості продукції. Зменшення затрат праці на 1 га є тут головним шляхом зменшення трудомісткості продукції.

По молоку продуктивність корів зросла на 4 ц або на 12%, а затрати праці на 1 голову зросли на 12 людиногодин або на 3,5%. Наслідком цього є зменшення трудомісткості молока (підвищення продуктивності праці).

3.3.3. Аналіз використання коштів на оплату праці

Аналіз фонду оплати праці проводять в двох напрямках: по категоріях працівників і по видах продукції.

Під категорією працівника розуміють його професію, тобто вид трудової діяльності, для здійснення якої потрібні відповідні знання і практичні навики. Це, наприклад, трактористи-машиністи, водії автомобілів, оператори машинного доїння, скотарі, свинарі, будівельники, працівники підсобних промислових підприємств, торгівлі та громадського харчування, апарату управління, службовці та ін.

На фонд оплати праці кожної категорії працівників впливає два фактори:

  • Середньорічна кількість працівників;
  • Оплата праці одного працівника.

Обидва фактори впливають на фонд оплати праці прямо пропорційно. Вплив факторів на зміну фонду оплати праці визначають методом ланцюгових підстановок або обчислення різниць. Розрахунки оформляють у відповідну аналітичну таблицю.

Роблять оцінку використання фонду оплати праці. Для цього визначають абсолютну і відносну економію або перевитрату. Абсолютну економію чи перевитрату визначають порівнянням фактичного фонду оплати праці із плановим. Відносну економію чи перевитрату визначають порівнянням фактичного фонду із плановим, скоригованим на індекс виконання плану виробництва продукції. При цьому потрібно мати на увазі що коригується лише змінна частина фонду оплати праці, яка змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Це оплата праці працівників по відрядних розцінках а також премії працівників і управлінського персоналу за виробничі результати.

Наприклад, індекс виробництва порівняно з минулим роком складає 110% (7753 тис. грн. : 7048 тис. грн.). Фонд оплати праці зріс із 2026 тис. грн. до 2150 тис. грн. Отже, підприємство має абсолютну перевитрату фонду оплати праці на суму 124 тис. грн. (2150 – 2026). Але скоригований фонд оплати праці на індекс виробництва продукції складає 2228 грн. (2026 х 1,10). Отже, підприємство має не перевитрату, а відносну економію оплати праці на суму 78 тис. грн. (2228 – 2150).

Під час поглиблення аналізу середньорічної оплати праці одного працівника потрібно мати на увазі, що вона залежить від кількості відпрацьованих днів одним працівником за рік і від середньоденної оплати одного працівника, а середньоденна оплата праці залежить від середньої тривалості робочого дня і середнього динної оплати одного працівника.

Отже, середньорічна оплата праці одного працівника залежить від таких факторів:

  • Кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік;
  • Середня тривалість робочого дня, годин;
  • Середнього динна оплата праці одного працівника, грн.

Вплив факторів на зміну річного заробітку працівника визначають методом ланцюгових підстановок або методу обчислення різниць. Збільшення річного заробітку одного працівника досягається шляхом покращення коефіцієнта використання річного фонду робочого часу , коефіцієнта використання робочого часу зміни, а також шляхом економічно обґрунтованого підвищення оплати праці однієї людиногодини. Темпи зростання кількості виробленої продукції за одну людиногодину повинні випереджувати темпи зростання оплати однієї людиногодини.

Аналіз використання фонду оплати праці по господарству в цілому, галузях і категоріях працівників не розкриває повністю причин перевитрат чи економії коштів, не дає можливості розробити конкретні міроприємства по усуненню виявлених недоліків. А тому для більш глибокого аналізу необхідно дослідити використання фонду оплати праці по видах продукції.

На фонд оплати праці по кожному виду продукції впливають два фактори:

  • Валовий вихід продукції;
  • Пряма оплата праці на одиницю продукції.

Обидва фактори впливають прямопропорційно. Їх вплив на зміну фонду оплати праці визначають методом ланцюгових підстановок або методом різниць.

Збільшення фонду оплати праці за рахунок збільшення валового виходу продукції є закономірним і економічно виправданим, а за рахунок зростання оплати праці на 1 ц є небажаним, бо впливає на зростання собівартості продукції і є перевитратою.

Таблиця 3.3.3.

Аналіз оплати праці по видах продукції.

Назва продукції Валовий вихід продукції, ц Оплата праці на 1 ц, грн.
Минулий рік Звітний рік Відхилення (+;-) Минулий рік Звітний рік Відхилення (+;-)
1. Озима пшениця2. Молоко 150007617 162007807 +1200+190 6,1923,50 6,8023,23 +0,61-0,27

Таблиця 3.3.3. (продовження).

Назва продукції Пряма оплата праці всього Відхилення звітного рокувід минулого (+;-)
Минулий рік Умовна Звітний рік Загальне В т. ч. за рахунок  зміни
Валового виходу продукції Оплати праціна 1 ц
1. Озима пшениця2. Молоко 92850178999 100278183464 110160181357 +17310+2358 +7428+4465 +9882-2107

Оплату праці на 1 ц продукції досліджують більш детально. Вона формується під впливом двох факторів:

  • Затрат праці на одиницю продукції;
  • Оплати однієї людиногодини.

Тобто під впливом продуктивності праці і оплати праці. Оплата праці на 1 ц зростає тоді, коли підвищення оплати праці є економічно необґрунтованим або не повністю обґрунтованим.

Дані таблиці 3.3.3. свідчать, що по озимій пшениці затрати на оплату праці збільшились на 17310 грн. Приріст затрат на 7428 грн. є економічно виправданим, бо пояснюється відповідним зростанням обсягу виробництва озимої пшениці. Приріст затрат на 9882 грн. є негативним явищем, бо зв’язаний із зростанням затрат на 1 ц продукції і впливає на зростання її собівартості.

По молоку затрати на оплату праці зросли на 2358 грн., що є економічно виправданим, бо весь приріст відбувся за рахунок зростання обсягів виробництва молока при деякому зменшенні затрат оплати праці на 1 ц молока.

Важливим питанням аналізу використання фонду оплати праці є дослідження зв’язку між продуктивністю праці та її оплатою. Підвищення рівня оплати праці є позитивним явищем, якщо воно обґрунтоване економічно. Це означає, що підвищувати оплату праці доцільно тоді, коли зріс рівень продуктивності праці, причому темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання оплати праці, підвищення продуктивності праці повинне зростати на більше відсотків, ніж підвищення рівня оплати праці. При таких умовах зростання оплати праці не впливатиме на зростання собівартості продукції і зниження рентабельності підприємства.

Детальний аналіз відповідності між темпами росту продуктивності праці і оплати праці проводять не лише в цілому по господарству, а й деталізують по видах продукції. Причому рівень продуктивності праці характеризують не оберненим показником (затрати праці на 1 ц продукції), а прямим (кількість виробленої продукції за 1 людиногодину).

Таблиця 3.3.4.

Порівняння темпів росту продуктивності праці і оплати праці

Назва продукції Вироблено продукціїза 1 людиногодину, кг. Оплата 1 людиногодини, грн.
Минулий рік Звітний рік У % до минулого року Минулий рік Звітний рік У % до минулого року
1. Озима пшениця2. Молоко 409,6 2710,4 68108 10,666,26 10,906,42 102,3102,6

По озимій пшениці підвищення оплати праці не обґрунтоване економічно (табл.. 3.3.4.). Оплата праці зросла на 2,3% при зниженні рівня продуктивності праці на 32% (100-68). Внаслідок цього оплата праці на 1 ц озимої пшениці зросла на 0,61 грн. (6,80 – 6,19). Це вплинуло на зростання собівартості продукції.

По молоку підвищення оплати праці економічно обґрунтоване. При зростанні оплати праці на 2,6 %, продуктивність праці зросла на 8%. Темпи зростання продуктивності праці перевищили темпи зростання оплати праці. Це впливало на зниження собівартості молока – оплата праці на 1 ц зменшилась на 27 коп. (23,50 – 23,23).

В сільськогосподарських підприємствах, особливо в рослинництві наслідки господарської діяльності істотно залежать від метеорологічних умов. В несприятливі роки урожайність культур істотно знижується, що негативно впливає на темпи росту продуктивності праці. В таких випадках темпи зростання оплати праці можуть випереджувати темпи зростання продуктивності праці. В сприятливі роки, навпаки, продуктивність праці зростає швидше за оплату праці. А тому для об’єктивної оцінки співвідношень між темпами зростання продуктивності і оплати праці показники співвідношень звітного періоду порівнюють з відповідними показниками за ряд років. Це дасть можливість виявити тенденцію зміни співвідношень.

Контрольні питання

  1. Назвіть завдання аналізу трудових ресурсів, продуктивності праці і її оплати.
  2. Назвіть джерела інформації для аналізу.
  3. Як визначають забезпеченість підприємства трудовими ресурсами ?
  4. Назвіть показники руху трудових ресурсів, методику їх визначення, зміст.
  5. Назвіть показники, що характеризують рівень використання трудових ресурсів.
  6. Назвіть показник, що характеризує рівень продуктивності праці по господарству в цілому, головні фактори, від яких він залежить, методику визначення впливу цих факторів на зміну продуктивності праці.
  7. Який показник характеризує трудомісткість продукції ?  Значення зменшення цього показника.
  8. Назвіть фактори, що впливають на трудомісткість продукції рослинництва. Поясніть методику визначення впливу цих факторів на зміну трудомісткості.
  9. Назвіть фактори, що впливають на трудомісткість продукції тваринництва. Охарактеризуйте шляхи зниження трудомісткості.
  10. Назвіть п’ять можливих варіантів зменшення трудомісткості продукції.
  11. Назвіть фактори, що впливають на фонд оплати праці по категоріях працівників. Охарактеризуйте методику визначення впливу цих факторів на зміну фонду оплати праці.
  12. Як визначають абсолютну і відносну економію або перевитрату фонду оплати праці ?
  13. Назвіть фактори, що впливають на середньорічний заробіток одного працівника. Як визначити вплив цих факторів на зміну річного заробітку методом ланцюгових підстановок і методом різниць ?
  14. Назвіть фактори, що впливають на фонд оплати праці по видах продукції. Охарактеризуйте методику визначення впливу цих факторів на зміну фонду оплати праці.
  15. При яких умовах підвищення оплати праці є економічно обґрунтованим ?