ТЕМА 6. Аналіз ринку продукції


ТЕМА 6.  Аналіз ринку продукції

 

6.1.  Зміст аналізу ринку продукції, завдання та джерела даних аналізу.

6.2.  Оцінка ринкових можливостей підприємства.

6. 3.  Аналіз цінової політики підприємства.

6.4.  Аналіз конкурентоспроможності продукції.

6.5.  Аналіз роботи підприємств сфери аграрного ринку із збуту продукції .

 

6.1.  Зміст аналізу ринку продукції, завдання та джерела даних аналізу

 

Агропромисловий комплекс не може функціонувати без аграрного ринку, через який здійснюється купівля-продаж сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки.

Відповідно до маркетингових властивостей окремих товарних груп та характеру обмінних процесів аграрний ринок складається з ринку сільськогосподарської сировини та ринку продовольства, а також різних продуктових ринків (зерна, овочів, молока, м’яса тощо). Функціональна структура аграрного ринку наступна:

  • сфера виробництва сільськогосподарської сировини та заготівля природних продовольчих ресурсів;
  • сфера виробничої інфраструктури, яка включає мережу переробних підприємств;
  • сфера товарно-грошового обігу, яка охоплює мережу підприємств гуртово-роздрібної торгівлі та громадського харчування;
  • сфера споживання кінцевого продукту.

Не можна не констатувати той факт, що у колишньому СРСР існувало два канали реалізації сільськогосподарської продукції: державні закупівлі (переважно) та колгоспний ринок. Бізнес, як правило, виростав з чорного ринку, правилом якого є: продати та втекти, тоді як бізнес на Заході – це довготривалі взаємовигідні партнерські стосунки.

Починаючи з 2000 року, в Україні маємо виключно сприятливу ситуацію в сільському господарстві. Сьогодні в країні 93,4% продуктів харчування національного виробництва, а п’ять років тому було тільки 50%. Якщо питома вага імпорту становить понад 30% – це вже загроза продовольчій безпеці держави. З наведених даних слідує, що у нас є гарантія того, що населення незалежно від будь-яких політичних чи економічних катаклізмів забезпечене продовольством національного виробництва.

В 2000 році всі Укази, законодавчі акти, постанови уряду, що стосуються АПК, приймалися задля посилення аграрної реформи. І це є гарантом продовольчої безпеки держави й надалі.

Світовий досвід переконливо довів, що формування ефективного продовольчого ринку є доволі складною справою, оскільки вимагає вирішення багатьох внутрішньо суперечливих завдань. На ньому необхідно зберегти дієву досконалу конкуренцію, одночасно створивши можливості поза ринкового узгодження дій суб’єктів ринкових відносин. Необхідно задіяти стимули нарощування чи стабілізації обсягів виробництва, не допускаючи при цьому створення надмірних запасів, які не знаходять збуту.

Економічна реформа, що проводиться в нашій країні передбачає перехід народного господарства на ринкові відносини. Останні ґрунтуються на приватній власності, свободі товаровиробника, підприємництві та ін., що покликане забезпечити насичення ринку необхідними товарами. З погляду товаровиробника, його товар повинен знайти покупця, тобто ринок збуту.

Завдання аналізу:

  • Виявлення потенційних ринків реалізації продукції (послуг);
  • Перевірка відповідності умовам ринку, завдань з обсягу виробництва та реалізації, оптимізації номенклатури й асортименту для укладення договорів на її поставку і реалізацію;
  • Оцінка партнерських відносин;
  • Оцінка виконання показників плану виробництва та реалізації продукції.

Основними джерелами даних для маркетингового аналізу є внутрішньогосподарська інформація, яка характеризує обсяг, асортимент, ринки збуту продукції, ціну продажу та інформація маркетингових служб. Для оцінки зовнішнього ринку вивчають зарубіжні статистичні джерела, загальноекономічні журнали і бюлетені, різні комерційні довідники, тощо. Оскільки зовнішній ринок досить динамічний, то виправданим є створення власних банків даних з усіх питань, що підлягають аналізу при оцінці можливих ринків збуту продукції підприємства. З цього погляду дуже важливим джерелом даних є власна інформація різних виробників, товариств споживачів, асоціацій, а також торгових, посередницьких та інших спеціалізованих організацій, спеціалістів-експертів. Незамінною інформацією для маркетингового аналізу є прямий контакт підприємця з потенційними споживачами в поєднанні з методами соціологічних, експериментально-збутових досліджень ринку: анкетами, телефонними опитуваннями, конференціями споживачів, тощо.

 

6.2.  Оцінка ринкових можливостей підприємства

В умовах ринку стратегія розвитку підприємства спрямовується на все повніше задоволення потреб споживачів (клієнтів), на досягнення переваг над конкурентами, розширення ринків продажу, збільшення обсягу продажу, нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції тощо, з тим, щоб збільшити доходи і прибутки.

Для оцінки ринкових можливостей підприємства з’ясовують, наскільки вироблена або запланована до випуску продукція матиме попит на різних ринках. До уваги беруть у першу чергу ту продукцію, що для підприємства є традиційною і на виробництві якої воно має досвід і можливості. При визначенні видів продукції, котрі підприємство може запропонувати на ринок, у першу чергу здійснюють ретроспективну оцінку, використавши показники: сума прибутку на 1 га посіву (умовну голову тварин), рівень рентабельності, розрахований за повною собівартістю, те ж – за ціною, достатність виробничого потенціалу підприємства для виробництва того чи іншого виду продукції, шкода навколишньому середовищу.

Таблиця 6.2.1.

Аналіз економічної ефективності товарних культур.

 

НАЗВА КУЛЬТУР Прибуток на 1 га посівної площі, грн. Урожай-ність ц/га Середня реалізаційна ціна 1 ц, грн. Собі вар-тість 1 ц, грн. Прибуток на 1 ц, грн.

 

Сума затрат на 1 га, грн. Рівень рентабель-ності в %
Вироб-ництва Про-дажу
  1 2 3 4 5 6 7 8
Зерно 412,8 34,4 90 78 12 2683,2 15,4 13,3
Соняшник 660,6 18,4 100,6 64,7 35,9 1190,5 55,5 35,7
Овочі 1091 124 182,0 173,2 8,8 21476,8 5,1 4,3

З розрахунків таблиці 6.2.1. видно, що найбільший прибуток з 1 га одержано в результаті реалізації овочів 1091 грн., що на 65 % більше, ніж по соняшнику, в 2,6 рази по зерну.

Тому для збільшення суми прибутку підприємство повинне розширювати посівну площу насамперед під овочами.

Але овочі є культурою з високим рівнем інтенсивності виробництва. Затрати на 1 га посівної площі складають 21476,8 грн., а це в 18 разів більше, ніж затрати на 1 га соняшника і в 8 разів більше, ніж на 1 га зернових культур.

А тому, якщо господарство недостатньо забезпечене робочою силою, то доцільно розширювати посівні площі під соняшником і зерновими культурами, де значно нижчий рівень інтенсивності але висока рентабельність.

Так на 1 грн. затрат на виробництво зерна одержано 15,4 коп. прибутку, а на виробництво соняшника 55,5 коп.

По кожному виду продукції у підприємства є значні резерви збільшення суми прибутку з 1 га. Насамперед, це підвищення урожайності.

Щоб забезпечити високу ефективність визначених видів продукції, треба підібрати ринки для її збуту. Основними каналами реалізації продукції є реалізація заготівельним організаціям, включаючи продаж за прямими зв’язками, населенню через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці, пайовикам в рахунок орендної плати за землю та майнових паїв, на ринку, через власні магазини, кіоски, палатки, за іншими каналами (комерційним структурам, підприємствам, зарубіжним країнам), на товарних біржах тощо.

При виборі ринків оцінюють їх місткість загальну і за сегментами, ведуть кон’юнктурне і прогнозне вивчення збуту; досліджують поведінку покупців (відношення до продукції підприємства, мотиви купівлі, способи купівлі і т. ін.); вивчають практику діяльності конкурентів на потенційних ринках; досліджують можливу реакцію на введення на ринок нової продукції (оцінюють можливий обсяг збуту, ймовірну відповідь конкурентів тощо). У практиці країн ринкової орієнтації вважається доцільним мати дані про ринок щомісяця.

При статистичній оцінці ринків треба враховувати, що майбутня ситуація на них не завжди буде функціонально відображати минулу. Тому при найменшій зміні ситуації на ринку роблять експрес-аналіз.

Дані таблиці 6.2.2. свідчать про те, що найбільш вигідна реалізація зерна комерційним структурам. Тут найвищий прибуток на 1 ц – 24 грн. Дещо нижчий прибуток на 1 ц (21 грн.) від видачі пшениці пайовикам в рахунок оплати праці, найменший (17 грн.) від реалізації продукції населенню.

Соняшник реалізовано в основному комерційним структурам (1550 ц) – прибуток на 1 ц значний – 27 грн.

Підприємству не вигідно продавати на ринку через власні магазини м’ясо ВРХ. Тут збиток на 1 ц склав 85 грн.

Молоко вигідно продавати населенню і комерційним структурам. Тут прибуток на 1 ц складає відповідно 31 і 30 грн.

Підприємство і не реалізовувало продукції державі і через біржу.

 

 

Таблиця 6.2.2 .

Оцінка ринків збуту продукції (ефективність каналів реалізації продукції).

 

Продукція Обсяг реалізації продукції по різних каналах.
Заготівельні організації (держава) Населенню через громадське харчування (вкл. продаж і видачу в рах. оплати праці) Видано пайовикам в рахунок орендної плати Продаж на ринку через власні магазини Через біржу По інших каналах (комерційним структурам)
 Оз. пшениця 2040 1600 5000
 Соняшник 5 1550
 Приріст ВРХ 85 5 329 30
 Молоко 4 304 827
Ціни продажу одиниці продукції по різних каналах.
 Оз. пшениця 88 92 95
 Соняшник 130 95
 Приріст ВРХ 1235 1325 1085 1180
 Молоко 111 85 110
Собівартість продажу одиниці продукції по різних каналах.
 Оз. пшениця 71 71 71
 Соняшник 68 68
 Приріст ВРХ 1170 1170 1170 1170
 Молоко 80 80 80
Прибуток від продажу одиниці продукції по різних каналах.
 Оз. пшениця 17 21 24
 Соняшник 62 27
 Приріст ВРХ 65 155 -85 10
 Молоко 31 5 30

 

6. 3.  Аналіз цінової політики підприємства

 

Одним з найсуттєвіших напрямків аналізу є цінова політика підприємства на товарних ринках. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються кінцеві комерційні цілі, визначається ефективність діяльності всіх ланок виробничо-збутової структури підприємства.

Цінова політика полягає в тому, що підприємство встановлює ціни на такому рівні та змінює їх (залежно від ситуації на ринку) так, щоб забезпечити досягнення короткострокових і довгострокових цілей.

Процес ціноутворення розглядається як серія процедур установлення ціни. Тому (залежно від цілей аналізу) аналізують або окремі процедури або весь комплекс.

Основні завдання аналізу:

• вивчення змісту процедур установлення ціни, рівня цін для визначення обґрунтованості конкретної ціни на продукцію;

• розроблення пропозицій щодо формування ефективної цінової політики.

Зміст та послідовність аналізу цінової політики загалом можна розподілити на такі етапи:

І етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.

Аналізуючи цінову політику, треба мати на увазі, що вона залежить від типу ринку. В економічній літературі виокремлюють чотири типи ринку («чиста конкуренція», «монополістична конкуренція», «олігополістична конкуренція», «чиста монополія»), кожний з яких має власні проблеми в галузі ціноутворення. За винятком роботи на ринках чистої конкуренції, підприємствам необхідно аналізувати методику встановлення початкової ціни на свої товари.

II етап. Аналіз цілей ціноутворення.

Політика цін залежить від того, яких саме цілей підприємство намагається досягти за допомогою конкретного товару. Прикладами таких цілей можуть бути: виживання підприємства, максимізація прибутку, вихід у лідери за показниками частки ринку або якості товару, оволодіння відповідною часткою ринку та ін. Так, забезпечення виживання стає основною ціллю підприємства .тоді, коли на ринку занадто багато виробників та панує гостра конкуренція, або тоді, коли потреби клієнтів несподівано й різко змінюються. Щоб забезпечити роботу підприємств та збут своїх товарів, підприємства змушені встановлювати низькі ціни, запроваджувати програми цінових знижок. За реалізації завдань здобування лідерства за показниками якості товару цілком виправданим буде встановлення на нього високої ціни (для покриття витрат на досягнення високої якості та проведення НДОКР).

ІІІ етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.

На практиці процес формування цін залежить від багатьох факторів — витрат виробництва, величини попиту, конкуренції, транспортних витрат, ввізного мита, зміни курсів обміну валют, реклами та інших елементів стимулювання збуту. Отже, під час аналізу треба враховувати:

Фактори витрат. Підприємство, що взяло за основу політику ціноутворення, орієнтовану на витрати, установлює ціни, виходячи з витрат і відповідного відсотка прибутку. Ціноутворення, в основу якого покладаються витрати, використовують для товарів виробничого призначення, котрі не мають якихось індивідуальних характеристик.

Фактори попиту. Ціноутворення, орієнтоване на ринковий попит, передбачає оцінку інтенсивності попиту: високі ціни призначаються на товари підвищеного попиту, а низькі — на товари з незначним попитом, навіть тоді, коли собівартість одиниці товару в обох випадках є однаковою. Ціноутворення з орієнтацією на попит є ефективним щодо марочних споживчих товарів та багатьох видів товарів виробничого призначення.

Фактори конкуренції. Найліпшим прикладом ціноутворення, орієнтованого на ціни конкурентів, можуть бути біржові ціни на метал, пшеницю, чай та ін., рівень яких диктують світові ринкові ціни та які встановлюються в результаті взаємодії великої кількості продавців та покупців. Для кожного продавця призначення ціни, вищої за встановлений рівень, може стати причиною значного зменшення замовлень, а нижча ціна призводитиме до невиправданого зменшення прибутків. Головне в ціноутворенні, орієнтованому на ціни конкурентів, урахувати ціни на продукцію тих підприємств, що виготовляють аналогічні продукти.

Аналізуючи цінову конкуренцію, звичайно виділяють:

• конкуренцію між фірмами однієї галузі;

• міжгалузеву конкуренцію;

• конкуренцію замінників.

IV етап. Аналіз умов та методів формування початкової ціни на товар.

Змістом цього етапу аналізу є:

1. Оцінка попиту.

2. Оцінка витрат.

3. Аналіз цін та товарів конкурентів.

4. Аналіз методів ціноутворення, що вживаються.

V етап. Аналіз методів ціноутворення.

Коли підприємство встановило первісну Ціну, то воно має скоригувати її з урахуванням різних факторів, що діють у зовнішньому середовищі. Треба здійснити передовсім аналіз:

1. Ціноутворення на новий товар.

2. Ціноутворення в рамках товарної групи.

3. Ціноутворення за регіональним принципом.

4. Установлення цін зі знижками та заліками.

5. Установлення цін для стимулювання збуту.

VI етап. Аналіз варіантів зміни цін конкурентами.Підприємства, що розробили власну систему цін та стратегію

ціноутворення в процесі своєї діяльності, змушені знижувати або підвищувати ціни. Причинами цього є, наприклад, недовантаження виробничих потужностей, інфляція, надмірний попит та ін. Щоб з’ясувати, як має діяти підприємство за зміни цін конкурентами, необхідно проаналізувати:

• причини та період зміни цін конкурентами;

• можливу зміну своєї частки ринку;

• життєвий цикл свого товару;

• роль даного товару в межах власної товарної номенклатури;

• динаміку витрат залежно від обсягу виробництва.

 

 

6.4.  Аналіз конкурентоспроможності продукції

 

Для визначення обсягів виробничої програми підприємства, об’єднання, фірми повинні насамперед вивчити ринок продукції, оцінити дієвість його економічних та правових регуляторів.

Одночасно проводиться глибоке дослідження виробничих можливостей підприємства, засобів виробництва, трудових ресурсів, капіталу.

Саме комплекс таких досліджень дає змогу накреслити параметри виробничої програми, що в свою чергу, визначають можливості формування портфеля замовлень.

Головними з них є:

  • Попит на продукцію підприємства;
  • Конкурентоспроможність продукції;
  • Можливості укладення договорів поставки на менш вигідних умовах;
  • Напруженість виробничої програми;
  • Діапазон коливань ціни на продукцію;
  • Критична маса продажу.

Попит визначається сукупністю потреб людей щодо певного товару чи послуг, тобто це та кількість товарів (послуг), яку покупці мають бажання та можливості купити за такою ціною.

Попит на продукцію залежить від впливу факторів:

  • Насиченість ринку продукцією;
  • Конкурентоспроможність продукції;
  • Реклама;
  • Платоспроможність населення;
  • Ціна на продукцію;
  • Якість продукції;
  • Смаки й уподобання покупців.

В умовах ринкової економіки підприємства (товаровиробники) самостійно визначають ціни на продукцію, яку вони виробляють. Це зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожний з них намагається продати вироблений товар і цим самим зміцнити своє становище на ринку.

В умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товар з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною.

Максимальну ціну визначає попит на товар. Вона у значній мірі залежить від якості товару. Мінімальну ціну визначають витрати на одиницю продукції, тобто собівартість продукції, яка відображає критичну точку продажу. Ціна нижча собівартості зумовлює збитковість виробництва продукції. Чим більша різниця між ціною і собівартістю, тим більший прибуток на одиницю продукції, тим вища конкурентоспроможність підприємства.

Цінову конкурентоспроможність продукції визначають за формулою:

,      де

ЦК – цінова конкурентоспроможність;

Ц – ціна продажу одиниці продукції;

С – собівартість одиниці продукції.

Цінова конкурентоспроможність відображає частку прибутку, яка припадає на 1 грн. виручки від реалізації продукції.

Чим більший коефіцієнт, тим вища конкурентоспроможність продукції.

Аналізуючи конкурентоспроможність АК “Золота нива” і СТОВ “Гостинне” (Табл. 6.4.1. ) можна зробити висновок, що найбільший коефіцієнт конкурентоспроможності в АК “Золота нива” по озимій пшениці – 0,19 грн., оскільки прибуток на 1 ц становить – 16,7 грн., а реалізаційна ціна 1 ц – 88 грн. В СТОВ “Гостинне” коефіцієнт у два рази менший, по причині одержаного прибутку на 1 ц – 79 грн., в порівнянні з АК “Золота нива” на 8,8 грн. менше. М’ясо ВРХ в АК “Золота нива” збиткове, тоді, коли в СТОВ “Гостинне” прибуток на 1 ц – 5,2 грн., а коефіцієнт конкурентоспроможності – 0,004. Крім цього в даному підприємстві прибуткове молоко, на 1 ц – 9,9 грн., коли в АК “Золота нива” – 2,4 грн., а коефіцієнти становлять аналогічно 0,1 і 0,03.

 

 

Таблиця 6.4.1.

Аналіз конкурентоспроможності.

 

Показник АК “Золота нива” СТОВ “Гостинне”

 

Реаліза-ційна ціна

1 грн.

Вироб-нича собівар-тість

1 ц, грн.

Прибу-ток на

1 ц, грн.

Коеф. цінової конку-ренто-спро-можності Реаліза-ційна ціна

1 грн.

Вироб-нича собівар-тість

1 ц, грн.

Прибу-ток на

1 ц, грн.

Коеф. цінової конку-ренто-спро-можності

 

Зерно

в т. ч. озима пшениця

87,5

 

 

88,0

75,4

 

 

71,3

+12,1

 

 

+16,7

+0,14

 

 

+0,19

87,0

 

 

86,5

77,2

 

 

78,6

+9,8

 

 

+7,9

+0,11

 

 

+0,09

Привіс ВРХ  

1242,1

 

1268,6

 

-26,5

 

-0,02

 

1287,8

 

1282,6

 

+5,2

 

+0,004

 

Молоко 94,8 92,4 +2,4 +0,03 98,8 88,9 +9,9 +0,1

 

 

Максимальний прибуток можна одержати не обов’язково при встановленні максимальної ціни на товар. І тут виникає проблема оптимізації ціни, тобто потрібно знайти таку ціну на товар (при певному об’ємі його продажу), при якій прибуток буде максимальний (цільовий).

Для розрахунку оптимальної ціни необхідно визначити залежність собівартості продукції від об’єму виробництва і виручки від об’єму продажу. В загальному вигляді ця залежність при постійній ціні зображена на графіку:

 

 

 

 

 

Виручка  (Р)                                                                                       С

К

 

Затрати   (С)                                                                                                                                                                         С пер.

 

 

4                                                                                                                                                С п

С,  Сп                   3

 

 

2

1                                                                                                                        В

0                                                                                                                           Bx      Об’єм  виробництва

Лінія 1 відображає постійні затрати підприємства (Сп), які не залежать від об’єму виробництва (В). Лінія 2 характеризує зміну перемінних затрат (Спер.), пропорційних об’єму виробництва. Ріст загальних затрат (С = Сп + Спер.) при збільшенні виробництва продукції характеризується лінією 3, а збільшення виручки від реалізації (Р) – лінією 4.

          При повному обсязі виробництва (Вх) виручка від реалізації продукції тільки покриває товаровиробнику затрати на її виробництво (точка К.), тобто немає прибутку, ні збитку. Таким чином, об’єм виробництва в порівнянні Вх є мінімально необхідним об’ємом продажу, при якому виручка рівна затратам. Збільшення об’єму виробництва Вх забезпечує прибуток, а зменшення – збиток.

Точка Вх називається критичним об’ємом, точка К називається точкою беззбитковості і вимірюється в грошовому виразі.

Точку беззбитковості розраховують за формулою:

,

а поріг беззбитковості – за формулою:

.

При встановленні ціни по даній методиці при умові прямолінійної динаміки затрат і виручки її рівень визначають за формулою:

 

Наприклад: при виробництві продукції постійні затрати (Сп) на одиницю складають 150 тис. грн., а перемінні – 250 грн. Ринкова ціна одиниці продукції складає 400 грн.

  1. Визначаємо мінімальний об’єм продукції:  Це означає, що якщо буде вироблено і реалізовано 1000 одиниць продукції, то товаровиробник тільки покриє свої затрати.
  2. Поріг беззбитковості:  Якщо при розробці нового товару і незмінних вихідних даних (Сп;Спер.) буде виявлено попит в кількості 1000 одиниць продукції, то рівень ціни складе

Однак, кожен товаровиробник при плануванні своєї діяльності має за мету одержання певного прибутку. В цьому випадку виручка від реалізації повинна покривати затрати  і забезпечити задану суму прибутку .

 

Тоді ціна одиниці товару і необхідний об’єм виробництва визначаються за формулами:

 

Такий метод дозволяє аналізувати різноманітні варіанти співвідношення об’єму виробництва і цін, які передбачають одержання заданого прибутку і збережуть підприємство від збитків.

В умовах зміни ринкової кон’юнктури іноді виникає необхідність прийняття рішення про випуск і реалізацію відповідної продукції при зниженні ціни. Як поведе себе виробник: скоротить випуск і реалізацію цієї продукції чи буде продовжувати випуск і продавати продукцію за більш низькою ціною.

Для того, щоб прийняти вигідне рішення, необхідно провести аналітичне дослідження.

Наприклад:

Підприємство мало на рік пакет замовлень – 1000 одиниць за ціною 240 грн., а прибуток був передбачений на суму 40 тис. грн. Собівартість в розрізі витрат становить:

  • Матеріали – 23 грн./од.                                23 х 1000 = 23 тис. грн.;
  • Зарплата – 54 грн./од.                                   54 х 1000 = 54 тис. грн.;
  • Накладні змінні витрати – 15 грн./од.         15 х 1000 = 15 тис. грн.;
  • Накладні постійні витрати –                                             88 тис. грн.;

_______________________

180 тис. грн..

Собівартість одного виробу становить 180 грн. (180 тис. грн.. : 1000).

У результаті скорочення замовлень обсяг виробництва цієї продукції становитиме лише 70% запланованого. Водночас виникає можливість додаткової реалізації 250 одиниць цієї ж продукції за нижчою ціною – 170 грн. Тобто ціна нижча від собівартості одиниці виробу.

 

Таблиця 6.4.2.

Аналітичне дослідження випуску і реалізації продукції.

 

Показники За планом           тис. грн.. При скороченні виробництва до 70% тис. грн.. При продажу на рівні 70% і додатковому замовленні, тис. грн..
Продаж 240х1000=240 240х700=168 168+(170х250)=210,5
Собівартість:

  • Матеріали;
  • Зарплата;
  • Накладні змінні витрати
  • Накладні постійні витр.

Разом:

 

23

54

 

15

 

88

180

 

23х700=16,1

54х700=37,8

 

15х700=10,5

 

88,0

152,4

 

16,1+(23х250)=21,85

37,8+(54х250)=51,3

 

10,5+(15х250)=14,25

 

88

175,4

Прибуток 60 15,6 35,1

 

Розрахунки показують, що підприємству вигідніше прийняти рішення про додатковий випуск продукції в кількості 250 виробів, продати її за ціною, нижчою від собівартості, ніж скоротити випуск до 70%. Реалізація цього рішення дасть підприємству додатковий прибуток у розмірі 19,5 тис. грн. (31,5 – 15,6).(табл.. 6.4.2.).

Таким чином, підприємство має можливість накреслити оптимальні параметри виробничої програми, а значить – і визначити можливість формування портфеля замовлень лише після глибокого вивчення попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, розрахунку критичної маси продажів та можливості укладення договорів поставок на менш вигідних умовах.

 

 

6.5.  Аналіз роботи підприємств сфери аграрного ринку із збуту продукції

 

Важлива роль в організації продовольчого ринку належить підприємствам ринкової інфраструктури, які повинні виконувати функцію генераторів ринкових цін. Певною мірою це завдання в Україні виконане і слід тільки узагальнити наявний досвід та визначити напрями подальшого розвитку центрів безпосереднього контактування, взаємодії операторів ринку.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств, до яких відносяться: товарні біржі, торгові доми, аукціонні торги живою та племінною худобою, гуртова та гуртово-роздрібна торгівля плодоовочевою продукцією, системи цінового моніторингу, продовольчі ринки населених пунктів тощо. Ці підприємства покликані обслуговувати процес ринкового товарообміну, забезпечувати його надійність, прозорість, стабільність.

Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку” від 6 червня 2000 року визначені основні завдання практичної роботи центральних та місцевих органів державної влади в напрямку вдосконалення ринкових стосунків всередині агропромислового комплексу України, а саме створення:

  • У сільських населених пунктах – мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, а також сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання;
  • У кожному районі – торгових домів, гуртово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі;
  • В Автономній Республіці Крим, містах з кількістю населення понад 100 тис. чол. – мережі підприємств, що здійснюватимуть гуртову торгівлю сільськогосподарською продукцією (гуртові продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки тощо);
  • У містах і селищах – мережі підприємств, що здійснюватимуть роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією і продовольством, у тому числі магазинів фірмової торгівлі і торговельних центрів.

Найбільш “важкою” і непопулярною була і залишається схема збуту продукції через біржі. Причиною цього є не сформованість біржового ринку сільгосппродукції.

За станом на 01.01.03. в регіонах України діяло 30 акредитованих товарних бірж, які надають послуги з укладання угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, а також укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів.

За даними Національної асоціації бірж України обсяги реалізації зернових та олійних культур урожаю 2002 року через біржовий ринок України становили за внутрішніми угодами 350,1 тис. тонн або 4,8 % від загального обсягу угод (в 2001 році – 952,5 тис. тонн, або 11,2 %), за експортними угодами – 6971,8 тис. тонн, або 95,2 %  (в 2001 році – 7525,5 тис. тонн, або 88,8 %).

На жаль, в нашій країні жодної справжньої товарної біржі.

У світі товарна біржа, знана також як ф’ючерсний ринок або ф’ючерсна біржа – організований ринок для купівлі-продажу контрактів на поставку товару у визначений час в майбутньому.

Не можна не зупинитись на характеристиці інших підприємств, які входять до складу ринкової інфраструктури.

Аукціон є організаційною формою публічного продажу майна чи товарів у визначений час і у встановленому місці. Для продажу на аукціонах пропонується жива худоба, техніка, обладнання, засоби захисту рослин тощо.

В Україні проводяться аукціони племінної худоби. Вони діють на загальноукраїнському, обласному, районному рівнях. Аукціони племінної худоби стали одним із елементів ринку селекційно-племінної продукції великої рогатої худоби, які регулюють попит та пропозицію на племінну худобу. Аукціон допомагає виробникам тваринницької продукції познайомитись із нововведеннями, новітніми досягненнями у всіх перспективних напрямках селекції, генетики, агро бізнесу та запозичити їх чи порівняти з досягненнями власного господарства; мати орієнтир щодо ціни на племінну худобу при подальших продажах чи купівлі на протязі року поза аукціоном; налагодити нові контакти із суміжниками-постачальниками і покупцями сільськогосподарської продукції та послуг.

Аукціонна торгівля племінною худобою розвивається в Україні досить повільно з ряду причин, до яких слід віднести: дефіцит власних коштів у підприємств, які хочуть купити племінну худобу, недосконалість методики та механізму надання державних дотацій для часткового відшкодування господарствам-покупцям витрат, пов’язаних з придбанням племінних тварин на виставках-ярмарках, недосконалість правової бази, слабка рекламна кампанія та відсутність належної системи маркетингових служб.

Станом на 01.01.03. проведено 319 аукціонів живої худоби (39 в обласних центрах і 280 на районному рівні) і 2500 виставок-ярмарок.

Агроторгові доми вважаються найбільш наближеним до товаровиробника організаційно оформленим елементом ринкової інфраструктури. Суть діяльності агро торгових домів полягає в проведенні легальної торгівлі сільськогосподарською продукцією. На відміну від бірж агроторгові доми ведуть операції з реальним товаром, закуповують навіть невеликі за обсягами, іноді нестандартні партії продукції, підсортовують її, комплектують оптимальні партії для покупця вторинного внутрішнього ринку для експорту. В Україні вже діють 431 агроторговий дім. Виробники сільськогосподарської продукції можуть заснувати за власні внески агроторговий дім на кооперативних засадах, діяльність якого найбільш повною мірою відповідатиме інтересам засновників.

Агромагазини є найнижчою ланкою в ринковій інфраструктурі. Вони представляють інтереси сільськогосподарських товаровиробників, які виступають їх засновниками і реалізують через них власну продукцію. Основні завдання діяльності агромагазину: реалізація сільськогосподарської продукції, яка виробляється засновниками; реалізація продуктів харчування; торговельно-закупівельна діяльність; послуги населенню.

Гуртові продовольчі ринки створюються і діють у містах та промислових центрах. На них реалізується переважно плодоовочева продукція, картопля, баштанні культури, виноград, борошно, олія, цукор, крупи і т. п. Характеризуючи таку форму торгівлі, можна відзначити, що здебільшого – це примітивно обладнані місця тимчасової торгівлі, де часто відсутня розфасовка відсортованої за якістю продукції, її упаковка. Відсутній будь-який захист вітчизняних товаровиробників від постійних продавців-імпортерів зарубіжних плодів, овочів, картоплі, хоч ця продукція нерідко поступається за смаковими якостями але привабливіша за зовнішнім виглядом.

На гуртових продовольчих ринках реалізується в середньому 40 % овочевої продукції, фруктів і ягід. Постачальниками продукції на ринки виступають особисті підсобні господарства населення. Вони виробляють понад 80 % овочів, плодів та ягід, 97 % картоплі та ще більшою мірою, ніж великі сільськогосподарські підприємства відчувають недосконалість системи збуту продукції, що швидко псується і втрачає товарний вигляд.

Основною метою створення гуртового продовольчого ринку є формування ефективного ринкового механізму реалізації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки товаровиробниками усіх форм власності, справляння позитивного впливу на якість продукції, рівень її кінцевої ціни та задоволення потреб споживачів; сприяння конкуренції на споживчому ринку.

На території України досить поширена форма торгівлі сільськогосподарською продукцією на продовольчих ринках населених пунктів. Продавцями тут виступають безпосередні виробники сільськогосподарської продукції, пропонуючи масовому покупцеві широкий асортимент плодів, овочів, картоплі, а також молоко, сир, сметану, м’ясо, сало і т.д. за договірними цінами. На ринках попит-пропозиція відіграють регулюючу роль щодо ціноутворення.

Як видно з вище викладеного матеріалу, до повноцінної інфраструктури нам ще дуже далеко. Тому в регіонах потрібно максимально спрямувати зусилля на створення системи обслуговування на селі.

Головне завдання сьогодення полягає в тому, щоб створити для сільгоспвиробників хоча б мінімально необхідну інфраструктуру: торгові доми, заготівельні кооперативи, сервісні структури тощо. Для цього не треба надмірних зусиль і великих коштів. Селянам просто необхідно допомогти реалізувати вже вирощене.

Створена розгалужена інфраструктура аграрного ринку повинна забезпечувати формування гуртових партій сільськогосподарської продукції та просування їх від безпосередніх товаровиробників до організованих гуртових ринків. Це також сприятиме реалізації сільськогосподарської продукції на експорт безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам.

 

Контрольні питання

  1. Основні завдання маркетингового аналізу.
  2. Основні джерела даних для маркетингового аналізу.
  3. Показники ретроспективної оцінки ринкових можливостей підприємства.
  4. Оцінка ринків збуту продукції підприємства.
  5. Етапи пошуку можливих партнерів.
  6. Рівень ризику і ризик часу.
  7. Основні параметри формування портфеля замовлень.
  8. Суть цінової конкурентоспроможності.
  9. Як визначають критичний обсяг продажу?
  10. Складові ринкової інфраструктури.
  11. Діяльність товарних бірж.
  12. Продаж майна чи товарів на аукціонах.
  13. Суть діяльності агроторгових домів.

 

 

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s